иностранные языки 5 стр.

Микола Хвильовий Передмова до розділу « Дві сили» Минуло вже кілька місяців із того часу, як з’явилася надзвичайно сумна стаття ображеної « Просвіти» Ця талановита елегія несподівано для самої себе відіграла, так би мовити, світову роль: її охрестили зовсім інтернаціональним ім’ям, саме тим, що його

Ольга Кобилянська I Я родилася 29го падолиста… Старі люди і сонники кажуть, що цей день – день недолі Може Однак мені не хочеться в те вірити Я рада би приглянутися кождій речі до дна, я бажала би про все ясно думати, на все ясно дивитися, – адже кожда проява має свої причини й наслідки, все підляга

Михайло Коцюбинський Присвячую Кононiвським полям Дiйовi особи: Моя утома Ниви у червнi Сонце Три бiлих вiвчарки Зозуля Жайворонки Залiзна рука города Людське горе Лишилось тiльки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних «треба», якi мене так утомили i не давали спати Дарма, чи те «треба» мал

Микола Хвильовий НАРЕЧЕНИЙ[1] Вона була тихесенька собі телефоністка з волосної телефонної станції Вона жила й виросла в такій глушині, де, крім фанта, ніяких розваг не знають Ім'я їй було Катруся Її не можна було назвати красунею, але навіть місцеві кумушки добачали в ній багато симпатичних рисок Я

Михайло Коцюбинський Оповідання Лазар ненавидів тюремного смотрителя, якому тюрма дала прізвище Морда За все: за грубу пику, на якій не хотіло рости волосся, за маленькі жорстокі очі, що завжди дивились кудись поза людину, хоч все помічали, за його вдачу мучителя Ті рідкі випадки, коли їх очі стріча

Микола Хвильовий І Юхим підійшов до паркана й прочитав такий плакат: Товариші! Тероризуйте тил ворога Бийте німчуру! Бийте гайдамаччину Наше військо недалеко Хто не з нами, той проти нас Підпільний ревком Д'ех! Мать твою бог любив! І тут же Юхим подумав про Мазія: – Так… Розумію… Ну, держись, Мазію!

Михайло Коцюбинський ЧАСТИНА ПЕРША Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, з стін руїни з галасом знялось вороння, а всередину з лоскотом посипались тиньк і цегла Хоч сахарня давно вже закинена, розсипалася і заросла травою, в порожніх будинках її раз у раз вчувався шум,

Борис Грінченко Її звали Наталею Вона була маненька, їй було тільки сім років Мати її вмерла років уже з півтора, батько був каліка, та ще й п'яниця П'яницею він був іздавна, але поки не був калікою та жива була жінка, то він якось там хазяйнував на своєму клаптику землі Але він, підковзнувшися, впа

Ольга Кобилянська Мала Настка була вірної чутливої вдачі Так і любила вона, наприм[ір], свою з ганчірок і вичесаного льону звиту ляльку, яку їй зробила її мати, мужичка Марфа, одної неділі пополудню, з такою ніжністю, наче була б вона сама доросла і пригортала живу, улюблену дитину до своєї груді –

Борис Грінченко І Край села стояла хата поганенька, а в їй жив селянин із жінкою та з дитиною – хлопчик був невеличкий, недавнечко народився Вже третій рік був, як вони побралися, – з чужого села він її взяв, – а все ніяк не могли збитися на хазяйство У їх тільки й було худоби, що теличка, – купили

Панас Мирний П' ЯНИЦЯ І Стояла темна осіння ніч над сонною землею, місяць примеркав і вже ген к світу показував свої золоті роги, зорі сумно лупали в темному небі Тихо було всюди, як в усі Ні собака не гавкне, вітрець не війне, не зашелестить пожовклим листом… Покій і сон криють усе своїм темним пол

Пантелеймон Куліш (Драма, 1553–1564) ДІ ЙОВІ ОСОБИ: Тульчинський Самійло, його чура, а потім побратим Дворянепобратими Посел Московський Посел Турецький Панцерний боярин Козакинетяги Козакидуки Радько Гузир, на прізвище Турецький Святий Хома Пиндюр, на прізвище Плахта Ганжа Андибер, гетьман Запорозь

Борис Грінченко І – А, нарешті й ти! – А хоч би й я! І два молоді інтелігентні парубки, привітавши такими словами один одного, додали потім, цілуючись: – Здоров, здоров, братику! Можна було бачити з їх привітання та з осяяних радощами очей, що вони були друзями Той, що приїхав, був ставний, високий

Григорій Квітка Основ’яненко Латинська побрехенька, понашому розказана Був собі колисьто якийсьто маляр… ось на умі мотається, як його звали, та не згадаю… Ну, дарма; маляр та й маляр І що то був за скусний! Там морока його зна, як то гарно мальовав! Чи ви, братики, що читаєте або слухаєте сюю книжк

Борис Грінченко І Каторжна – так її всі звали – Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! – кричала мачуха – Геть зперед очей, каторжна! – визвірювався на неї батько, вертаючись п’яний з шинку і заточуючись по хаті – За сцо ти мене стовхнула, католзна! – пищав дворічний мачушин хлопчик, б’ючи її кула

Іван Карпенко Карий Комедiя в 5 дiях Дiєвi люде Мартин Боруля – багатий шляхтич, чиншовик Палажка – його жiнка Марися – їх дочка Степан – син їх, канцелярист земського суду Гервасiй Гуляницький – багатий шляхтич, чиновик Микола – його син, парубок Нацiєвський – регiстратор з ратушi Трандалєв – повiр

Микола Хвильовий НА ГЛУХІ М ШЛЯХУ[1] Глибокі борозни літ… І це – тоска… Куди сховаюсь від могил твоїх? … А втім, добре: і штучні вона мала, та з часом повипадали з омети А постать її прибила чвиря Знаєте – чвиря на глухім шляху Мороз коле скло, мережить скло Школа, клас… До повіту – 60, до станції –

Ольга Кобилянська Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor… [1] Повість з жіночого щастя Присвячено високоповажній Наталі Кобринській І Пан Епамінондас Ляуфлер прожив добрі часи Був ц к. [2

Микола Хвильовий Збірка ВСТУПНА НОВЕЛА Вчора в « Седі» безумствувала Ужвій, і « Березіль» давав ілюзію екзотичної зливи А сьогодні над Харковом зупинились табуни південних хмар і йде справжній тропічний дощ – густий, запашний і надзвичайно теплий Горожани зовсім збожеволіли з такої несподіванки й ви

Григорій Квітка Основ’яненко Дуже недобре діло брехати! « Брехнею, – кажуть люди, – світ пройдеш, та назад не вернешся» Брехун собі ворог і людям зло робить Усякий зна сю правду, одначе усяк бреше Не нарівно: один бреше на усі заставки, інший бреше потрішку, оглядаючись; а усе недобре діло брехати Х