Кобилянська Ольга Юліанівна читать онлайн

Ольга Кобилянська Новела з народного життя Чому саме Зоя Вергер була, як сама говорила, хрещена на «польське», себто на латинське, в чисто українськім православнім, а почасти й

Своєму батькові Юліанові Я Кобилянськомупосвячує авторка I« Еs Ііеgt um uns herumgar mancher Abgrund, den das Schicksal grub, doch hier inunserem Herzen ist der tiefste»[1]. Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Д Його рівні поля пригадували б степ, якби н

Ольга Кобилянська Новела« Магура» називалася тота гора, під котрою стояла її хата. І була обросла від стіп до шпилю густо смереками Велика сила її зелені, що чинила її похмурою, і її стрімкість зберігали її від відвідин

Ольга Кобилянська Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor… [1] Повість з жіночого щастя Присвячено високоповажній Наталі Кобринській І Пан Епамінондас Ляуфлер прожив добрі часи Був ц к. [2

Ольга Кобилянська VALSE MELANCOLIQUE[1] Фрагмент Не можу слухати меланхолійної музики А вже найменше такої, що приваблює зразу душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючися їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку! Я розпадаюся тоді в чуття і не можу оперти

Ольга Кобилянська Новела Вона мала поверх двадцять років і була висока Хоч русинка від голови до ніг, було в неї рудаве волосся, що у русинів рідкість, та в чертах бачилась порода, а майже меланхолійний сум, що вибитий на всім, що нагадує оцей нещасний народ, був і в неї основою характеру, її очи, в

Ольга Кобилянська Моя дорога жінко, моя люба Марійко! Я здоров і бажаю і тобі, з ласки Бога, такого самого здоров’я Більше не можу казати Що далі буду оповідати, се важке, Маріє, і я знаю, що я тобі моїми словами справлю жаль, але я мушу тобі щиру правду сказати Се хоче і Господь І Бог, і я самодин

Ольга Кобилянська Роман у 2х томах І том Галі з Лопатинсъких Бурачинській« Полкового» годинникаря, Максима Цезаревича, невеликої столиці Ч. [1] мало хто любив Він був прикрий дивак, скупець і непривітливий Се послідне не лиш проти власної родини, але й до чужих, що з своїми годинниками приходили до

Ольга Кобилянська Повість Ой не ходи, Грицю, на вечорниці, Бо на вечорницях дівки чарівниці, Солому палять і зілля варять, Тебе, Грицуню, здоровля позбавлять Тамта одная чорнобривая, То чарівниця справедливая! І чарівниця і зілля знає, Тебе, Грицуню, заздрісне кохає! В неділю рано зілля копала, У по

У цій книжці представлено найкращі твори українських новелістів XX століття, зокрема Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Михайла Яцкова, Василя Стефаника, Миколи Хвильового, Віктора Домонтовича, Ігоря Костецького, Григора Тютюнника, Тараса

Повість « Земля» – вершина реалізму письменниці Цей твір, завдяки своїй великій життєвій правді і високій художності, став одним з найвідоміших в українській літературі Усім своїм єством пов’язаний із землею герой повісті Івоніка Федорчук Він шанує і

В основі повісті Ольги Кобилянської (18631942р.р.) «В неділю рано зілля копала…» (1909р.) покладено мотив романтичної піснібалади «Ой, не ходи Грицю…» про нещасливе кохання. Ця легенда неодноразово

Вашему вниманию предлагается сборник избранных произведений О.Кобылянской, выдающейся украинской писательницыреалистки.

Ольга Юліанівна Кобилянська «велика українська письменниця, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі» (Василь Земляк); «Пишна троянда в саду української літератури» (М. Старицький). Письменниця опрацювала в українській прозі нову тему: доля освіченої дівчини, яка не

«Через кладку» Ольги Кобилянської – соціальнопсихологічна повість, одна з пізніх повістей авторки, присвячена темі інтелігенції***. Найвідомішими творами авторки є «Земля», «Людина», «Через кладку», «Царівна», «У неділю рано зілля копала», «Valse melancolique», «Некультурна», «Аристократка» та ін. О

Роман Ольги Кобилянської (1863–1942) «Апостол черні», останній великий твір письменниці, мав тернистий шлях до читача. У радянські часи він був під забороною – не видавався, при цьому офіційні літературознавці в один голос таврували його як «ідейно й художньо неповноцінний». Чим же так дошкулила виз