Під збільшувальним склом перекладацької лінзи, якою керують натхнення і творчий пошук, ми з подивом і захватом відкриваємо для себе й нові грані знайомих текстів, і цілі людські світи, закарбовані в бездоганних рядках, непідвладних руйнівній силі вивітрювання, іржі часу. У змаганні літератури з часом виграє виснажлива, самовіддана й самозабутня праця.
Одноденної літератури сьогодні – невпрогорт. Вправні журналісти незрідка виглядають цікавішими за так званих «письменників». Мене вражає й пригнічує духовна ницість багатьох книжок, примітивна їхня запрограмованість, понура безособовість, роботизований тип мислення й викладу, що деформує саме уявлення про художню творчість, в основі якої – яскрава індивідуальність.
Взяти щось із буцімто «найчитабельнішого»… Детектив: убогість його перевищує усякі межі. Автори просто забули (а чи й не знали), як створюється атмосфера загадки, страху, небезпеки, тривожного очікування у класиків детективного жанру Артура Конан Дойля, Едгара По, Агати Крісті, Жоржа Сіменона, Джеймса Хедлі Чейза… Чи не найбільш саморекламний жанр «фентезі»: еклектична й нудна окрошка з середньовічного лицарства, самурайської етики та насмиканих звідусіль псевдофілософських ідейок… Молодіжна проза (роблена й руками молодих): нескінченне розчісування ерогенних зон і брутальні слововиливи при зворушливій недорозвиненості мислительного апарату, який лишається в ембріональному стані. Спорадичний галас, який здіймається навколо подібного «творчого продукту», тільки посилює враження, що наших авторів смикають за ниточки спритні й небезкорисливі закулісні ляльководи.
Сумне свідчення падіння й убозтва – не лише літератури, а й охочих до неї споживачів. Це не школа виховання почуттів, а школа їх забруднення. Індивідуальний досвід страждання й боротьби у таких книжках начисто відсутній, як і самі сліди ревної, копіткої праці над словом. Між тим досвід і критерії світової та вітчизняної класики нікуди не поділися. Із тьмяної далечі століть з гіркою усмішкою прозирають у сучасну видавничу каламуть до болю знайомі яскраві постаті.
Ні, серйозна література ніколи не згодиться на роль служниці золотого тельця чи безсилого придатка до засобів масової інформації. Когорта відданих їй людей – в усій повноті й масштабності цього душевного покликання – звузилася, але знає вже й приплив свіжих сил, навіть із наймолодших поколінь. Свою приналежність до цієї когорти на протязі десятиліть з достоїнством і честю демонструє Іван Драч.
Липень 2006 – січень 2007 р.
Володимир Брюгген
Харків
З австрійської поезії
Інгеборг Бахман (1926–1973)
«Я обличчя твоє ховаю…»
З американської поезії
Аллен Гінзберг
Супермагазин у Каліфорнії
Що я думаю про Тебе, Уолте Уїтмене, коли я сновигаю завулками, коли я проходжуюсь під деревами з болем у скронях, з почуттям гідності позираючи на місяць уповні.
Голодний, натомлений, я шукаю метафор по магазинах, по супермагазинах образів, я входжу в неоновий плід приміщення, марячи про Твої незчисленні повтори.
Які персики, які світлотіні! Цілі родини вештаються магазином – скільки мужів на переходах, скільки жінок перед горами авокадо, скільки хлоп’ят серед помідорів! – і Ти, Гарсіа Лорка, що Ти там робиш внизу біля кавунів?
Я бачу Тебе, Уолте Уїтмене, бездітний самітнику, старий волоцюго, – Ти проштовхуєшся до м’яса в холодильнику і позираєш на хлопчаків з бакалії.
Я чую – Ти ставиш питання кожному: «Хто вбив ці свинячі котлети? Почому банани? Чи це не Ти, мій янголе?»
Я блукаю туди і сюди, між скиртами блискучих консервних бляшанок, переслідуючи Тебе в своїй уяві, я – універсальний детектив.
Ми удвох переходимо відкритими коридорами по нашій самотній фантазії, смакуючи артишоки, дмухаючи на заморожені делікатеси, – і завжди обминаємо касу.
Куди ми прямуємо, Уолте Уїтмене? Вже двері зачиняються за годину. І який шлях Твоя борода обере?
(Я торкаюсь Твоєї книжки, марячи про нашу одіссею супермагазином, і відчуваю її безглуздя.)
Доки ми будемо тинятися серед ночі самотніми вулицями? Дерева додають тінь до тіні, світло у вікнах, і ми – самотні.
Доки ми будемо волочитись, марячи про загублену Америку любові, серед оцих минулих автомобілів на розпуттях, коли ми нарешті досягнемо нашого тихого котеджу?
О любий батьку, сива бородо, самотній старий учителю мужності, що дала Тобі Америка, – Харон скерував жердиною свій пором, і Ти, вартовий човна, стоїш на недогарках і зникаєш у чорних водах Лети?
Стенлі Кюнітц
(1905–2006)
Відкрийте ворота
Війна проти дерев
Вільям Джей Сміт
(1918–2015)
Автопортрет
З англійської поезії
Т. С. Еліот
(1888–1965)
Безплідна земля
Бо Сивіллу Кумейську на власні очі бачив я, підвішену в амфорі, і коли ті хлопці спитали: «Сивілло, чого ти хочеш?» – одрекла вона: «Вмерти хочу».
Езрі Паундові, з майстрів найкращому
І
Погребіння померлого
II
Гра в шахи
III
Вогненна проповідь
IV
Смерть від води
V
Що нагримів грім
З балкарської поезії
Кайсин Кулієв
(1917–1985)
Вечір
«До кори чинари притулюсь…»
«Де піч не з вогником…»
«Коли слово „честь“ і слово „совість“…»
«Журитися не варто в смутен час…»
«Світ знову повен страхів, неспокійний…»
«Минув твій полудень, прийшов вечірній час…»
Сон зимової ночі
Пам’яті матері
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
«Учись у Баха, що в минулі роки…»
Пам’яті чегемського ратая
«Щастя й горя спізнав він немало…»
«Сон, щасливий сон мені приснився…»
«Світ знову повен страхів, неспокійний…»
З башкирської поезії
Мустай Карім
(1919–2005)
Слово до самого себе
З білоруської поезії
Ригор Бородулін
(1936–2014)
Інтеграли на цеглі
Мулярам Нафтовуду – студентам вечірнього нафтового технікуму
«Славлю скатерку чисту…»
Софійка
Моя мова
«Частенько ми багато каємось…»
Спіднички
З грецької поезії
Йоргос Сеферис
(1900–1971)
Заперечення
Переклад Івана Драча та Тетяни ЧернишовоїЗасмучена
Переклад Івана Драча та Тетяни ЧернишовоїВодохреща, 1937
Примітки
1
Я не росіянка, я з Литви – справжня німкеня (нім.).
2
(Нім.) – з опери Р. Вагнера «Трістан та Ізольда».3
Море пустельне, море порожнє (нім.).
4
Брехливий читачу! Мій ближній, – мій брате! (Франц.) – рядок з «Квітів Зла» Шарля Бодлера.
5
О ці дитячі голоси, що співають під куполом! (Франц.) – з сонета Поля Верлена «Парсіфаль».
6
Datta, Dayadhvam, Damyata – слова творця світу Праджапаті з давньоіндійської книги «Упанішади». Три тлумачення слова «DA»: «давай, співчувай, владарюй».
7
І зник в очисного вогню лавині (Данте «Чистилище»).
8
Стати б мені ластівкою (латин.).
9
Аквітанський принц біля руїн вежі… (Франц.).
10
Закінчення однієї з книг «Упанішад», що означає «мир, вищий за всяке розуміння».