Іван Федорович Драч - Оріон Золотий. Театр (збірник) стр 9.

Ні, ви здоровий, друже дорогий.
Я теж буквально приголомшений.
Єдине, що посвідчити я можу:
Це здібний молодий колега наш
З Потсдама, Вальтер Функе.
Він закоханий у вас віддавна
Все марить Павлищанами. І те потверджую,
Що батько його був гестапівцем
І воював на Східнім фронті.
Ми все це знаєм. Це знання гірке.
І в синові ця гіркота важка
Горить під серцем але щоб аж так
Звести вас вдвох на цій вузькій дорозі?

Мене дивує, що і ви схопились
За цю фальшиву ниточку.
Та це ж фантом!
Та це ж суцільна вигадка!
Такий собі придуманий маяк!
Надували його, надували
Надули, бач! Ви їдете, чи ж варто?

Не можу не поїхати. Я чув
Про ваші погляди. Така полярність
Лиш інтригує, звісно.
В мене тема дисертації
«Корчак і радянська педагогіка».
В його книжках про Корчака
Не раз читав я та і в його поглядах
Багато корчаківського, хіба не так?

В нього потроху звідусюди.
Найменше від самого себе.
У ньому компілятор аж заснидівся!

Ну що, готові? На Світловодськ «ракетою»,
А там автобус будь-який у Павлищани
Всього за півгодини вас домчить.
Поїхав би я з вами, але ніяк.
Я завантажений, колега мій Мещерський
Теж в клопоті статтю якраз
Готує проти вашого улюбленця,
А то б він ґречно супроводив вас.

Це ваша Мекка. Я ж туди ні кроку.
Я розвінчати цей сучасний міф
Вважаю необхідністю і честю.

Смішні, їй-право, ваші ці претензії.
Та він же в польоті живе,
Птах радості цей Вчитель!
А ми, грішні, з вами, колего,
Лише павуки-раціоналісти.
Згадайте «Новий органон» Френсіса Бекона.
Ми створюєм тканину павутинки з себе,
Бджола ж живе в оточенні квіток,
З них створює для світу мед і віск,
Дає йому тим солодощі й світло.
Тож Вчитель наш та золота бджола,
Схоластика ж сухих розумувань
Хіба для мух лиха.

Хіба ж бджола, бува, не потрапляє
У павутиння?..

Ви гість наш. Вам усе неспроста.
А Вам, Суханов, мушу нагадати:
Сарказм годиться як приправа страви,
Та можна захлинутися сарказмом.
Тож граю з вами у вашу гру.
Згадайте-но його сентенції,
Ці пасторські солодкі замовляння.

«Тримаючи в руках скрипку,
Людина не здатна сподіяти лихе,
Так каже старовинна мудрість наша,
Сковорода так мовить.
Бо справжня краса і зло
Ось тканини несумісні.
Дитині кожній скрипку дайте в руки!»

Так згадується доктор Франк
Зі скрипкою, його обличчя пиховате,
Самозадоволене, масне од натхнення,
Стоїть у крові по коліна, на скрипці грає!
Браво! Браво! Браво!
І так до безкінечності.

Для нас, німецьких вчителів,
Цікаво бути в курсі всіх дискусій,
І ми не маєм бути одностайні.
Яскраве «за» є і яскраве «проти».
Я з тих, що хочуть просто розібратись,
Помацати усе, відчути все,
А потім вже за когось обставати.
У Веймарі мене він просто вразив.
І я домовився про зустріч в Павлищанах.
Він радо згодився.
Тож їду, їду!

Там є в школі Дівчина із Казки,
Котра казки складає з малюками,
Найправовірніша із учениць його,
Тож бережіться, серце бережіть
І знайте, що дівчата на Вкраїні
Найкрасивіші там, у тих краях,
Ви ж молодий, обачний будьте, друже

Ви зводите на жарт.
А в нього
Такі лихі слова про вчителів.
Він підрива своїм розумуванням
Вчення Макаренка про колектив.
Він ґрунт готує, аби зняти
Проблему колективу взагалі.
Ви цього не догледіли, Суханов.

Мені ж бо якось трапилась до рук
Одна з книжок вашого опонента,
Що зветься просто, недвозначно:
«Мудра влада колективу».
Там автор гаряче обстоює
Систему виховання через колектив
І посилається на Крупську,
На Макаренка

Контексту не цурайтеся, Мещерський.
А за Макаренка ховатись зараз можна.
Багато тисяч з нас таки поміститься
В тіні його педагогічного мізинця!
Що ж, слава богу, знаємо Макаренка!
Могли б не знати, а хіба не так.
Хіба ж його «Педагогічна поема»
Не могла обернутись педагогічною трагедією?
Згадайте-но «апостолів» од педагогіки,
Чи хто не з ваших родичів, бува,
Волав в тридцятих про його систему:
Се неприйнятно! Се недопустимо!
А потім аж коліна порозюшували,
Так закликали всіх інакомислячих
Вже іменем його! Всіх на коліна ставили.

Даруйте нам, геносе Функе,
Ці дебати, але колега наш Суханов
Дразливий надто.
Ви конкретніше!

Я був у вашій школі в пятдесятому.
Ви захлиналися, про працю говорили,
Про виховання працею все на словах.
А праця в оту пору, пригадайте,
У школах корчувалася до пня.
Було?

Було. І в нас. І в вас. І скрізь.

Всі говорили
Про самостійність учнів.
Але щоб без учителя
Бодай хоч збір відбувся піонерський?
Було?

Було. Було! Але ж тепер немає.

Чиї ж на те пішли зусилля?

Доходили до всього не без мук.

Ховаємось тепер тут за Макаренка.
А він же ж то колись ризикував,
Він не боявся зводити у колективі
Зіпсованих дівчат і хлопців.
А ми ж ходили із його щитом,
Аби дівчат і хлопців розділити
У різні класи Не було? Було.

У всьому винен я. Як вдало
Знайшли ви винуватця, просто браво!

Ви безіменний. Імя не одне у вас.
А справді винні отакі.
Минуле щоб забути ані крихти!
Прекрасного не можна забувати.
Погане забувати просто злочин.
Тож памятаймо: іменем його,
Який виховував яскравих одиниць,
Нівелювали часто особистість,
Підручники були трафаретні,
Форми уроків теж усі стандартні.
Стандартні плани самостійних творів.
А хто хоч кашляне супроти цього,
Відразу крик він антипод Макаренка.
Макаренко ж всіх кликав на дискусію,
Він кликав сперечатись з ним не раз,
Він сам шукав і часто суперечив
Собі самому ви ж його в ікону,
В сухий реєстр незаперечних аксіом,
Його, де сонце в кожнім слові грає
І кличе до співтворчості, колего
Коли ж Учитель з Павлищан
Щось розвиває із того ж Макаренка,
Так, розвиває, не лише цитує,
То Ви його щитом по голові
Цитатою з Макаренка!

Суханов, Ви мене переконали.
А до сьогодні я ще сумнівався,
Чи варто вдарити по ньому і прицільно
З усіх гармат, аж бачу необхідно.
Він ціле покоління вчителів
Потроху зводить з розуму. Ось колега
Німецький теж до Павлищан.
Я просто мушу, мушу розвінчати
Цей міф сучасності. Щасливо, друже!
І не забудьте перед відїздом
Заглянути до мене. Прощавайте!