Німецькі колеги розходяться. До Вчителя підходить молодий чоловік, русявий, синьоокий, з папкою під рукою один з уважних слухачів. Бере Вчителя за руку і його пальцями несподівано гладить себе по голові. Вчитель вражений.
ВальтерПогладьте мене ось так, по-батьківськи.
Так гладили мене в дитинстві.
А потім убили синочка вашого,
Закатували дружину вашу.
Ви що, товаришу,
Ви, може, нездорові? Навіщо так?
Дозвольте відрекомендуватись:
Учитель Вальтер Функе із Потсдама.
Це ж прізвище для вас знайоме!
Ви справді Функе?
Так, я справді Функе.
Посвідчення моє вам ось.
А ось моя вам книжка:
«Гуманізм в системі Януша Корчака».
А ось вам дубль із фото.
Вальтер виймає з нагрудної кишені кілька фотографій, серед них і наче справжня копія з тої, яку показував Вчитель.
ВчительЦе неймовірно. Просто неймовірно.
Вчитель дістає фото з своєї кишені і дивиться на обидва знімки вони тотожні.
Так у житті насправді не буває.
Це сон якийсь і приголомшливий,
І лютий водночас. Це я, мабуть, нездоровий.
До Вчителя і Вальтера підходить старий німецький педагог, що вів розмову. Він звіддаля стежив за діалогом і тепер підтримує Вчителя, що заточується.
ГоловуючийНі, ви здоровий, друже дорогий.
Я теж буквально приголомшений.
Єдине, що посвідчити я можу:
Це здібний молодий колега наш
З Потсдама, Вальтер Функе.
Він закоханий у вас віддавна
Все марить Павлищанами. І те потверджую,
Що батько його був гестапівцем
І воював на Східнім фронті.
Ми все це знаєм. Це знання гірке.
І в синові ця гіркота важка
Горить під серцем але щоб аж так
Звести вас вдвох на цій вузькій дорозі?
Кабінет ученої установи
В кабінеті Мещерський і Вальтер, потім Суханов.
МещерськийМене дивує, що і ви схопились
За цю фальшиву ниточку.
Та це ж фантом!
Та це ж суцільна вигадка!
Такий собі придуманий маяк!
Надували його, надували
Надули, бач! Ви їдете, чи ж варто?
Не можу не поїхати. Я чув
Про ваші погляди. Така полярність
Лиш інтригує, звісно.
В мене тема дисертації
«Корчак і радянська педагогіка».
В його книжках про Корчака
Не раз читав я та і в його поглядах
Багато корчаківського, хіба не так?
В нього потроху звідусюди.
Найменше від самого себе.
У ньому компілятор аж заснидівся!
Входить Суханов. Кладе папки на стіл. Підходить до Вальтера і по-дружньому стискує за плечі.
СухановНу що, готові? На Світловодськ «ракетою»,
А там автобус будь-який у Павлищани
Всього за півгодини вас домчить.
Поїхав би я з вами, але ніяк.
Я завантажений, колега мій Мещерський
Теж в клопоті статтю якраз
Готує проти вашого улюбленця,
А то б він ґречно супроводив вас.
Це ваша Мекка. Я ж туди ні кроку.
Я розвінчати цей сучасний міф
Вважаю необхідністю і честю.
Смішні, їй-право, ваші ці претензії.
Та він же в польоті живе,
Птах радості цей Вчитель!
А ми, грішні, з вами, колего,
Лише павуки-раціоналісти.
Згадайте «Новий органон» Френсіса Бекона.
Ми створюєм тканину павутинки з себе,
Бджола ж живе в оточенні квіток,
З них створює для світу мед і віск,
Дає йому тим солодощі й світло.
Тож Вчитель наш та золота бджола,
Схоластика ж сухих розумувань
Хіба для мух лиха.
Хіба ж бджола, бува, не потрапляє
У павутиння?..
Ви гість наш. Вам усе неспроста.
А Вам, Суханов, мушу нагадати:
Сарказм годиться як приправа страви,
Та можна захлинутися сарказмом.
Тож граю з вами у вашу гру.
Згадайте-но його сентенції,
Ці пасторські солодкі замовляння.
Мещерський стає у позу пастора і «глаголить», як йому видається, під Учителя:
«Тримаючи в руках скрипку,
Людина не здатна сподіяти лихе,
Так каже старовинна мудрість наша,
Сковорода так мовить.
Бо справжня краса і зло
Ось тканини несумісні.
Дитині кожній скрипку дайте в руки!»
Мещерський бере уявну скрипку і перекривлює Вчителя, а потім, уже звертаючись до Вальтера, сухо резюмує: