Хоткевич – людина думки і дії, як визначила його особистість сумлінний дослідник життя і творчості митця, доктор мистецтвознавства Надія Супрун-Яремко. Справді, мабуть, не було жодної галузі гуманітарних знань, де б не творила ця людина, не шукала істини, не порівнювала різні національні мистецькі прояви – і українські, і різночасові – в їх історичному русі. Хоткевич досліджував українську культуру і творив на її ниві в єдності історії, літератури, театрального, пісенного, інструментального мистецтва. У ньому переплелися теоретик і практик, гуманіст і просвітитель, вчений з проникливим інтелектом і артист з романтичною душею.
Здавалося, він не знав утоми.
Переді мною мапа Європи, де я позначив маршрути концертних виступів бандуриста і театральних гастролей режисера Хоткевича в Україні, Росії, Польщі, в містах і селах, у концертних залах і сільських клубах. Сама кількість і розмах його виступів і гастролей вражає.
Як вражає кількість ним створеного:
• у музиці – понад 400 музичних композицій різних жанрів, кілька ґрунтовних наукових праць з історії походження українських народних музичних інструментів, унікальний підручник з гри на бандурі, багато втрачено;
• у літературі – понад 300 творів, принаймні 10 драматичних творів, романів, повістей, новел, есеїстики взагалі не підрахувати, і теж багато втрачено;
• у театрі – створення українського сільського театру в селі Деркачі Харківської області, Робітничого театру в Харкові, нарешті, Гуцульського театру в гірському селі Красноїллі;
• у музичній педагогіці – професійна підготовка на базі Харківського музично-драматичного інституту нового покоління бандуристів, які грали на вдосконаленому Хоткевичем інструменті і які розповсюдили мистецтво українського бандуризму в усьому світі;
• у кіно – кілька кіносценаріїв, знявся у стрічці «Назар Стодоля» у ролі сліпого кобзаря;
• у живопису – понад 300 живописних робіт – гуцульських краєвидів, портретів видатних діячів української культури та ілюстрацій до власних книжок.
Як я розумію природу його енергетики! Його безмежний художній світ: музика, література, театр, живопис, педагогіка – як можна втомлюватися, коли займаєшся тим, що любиш, тим, у чому розумієшся, коли тобі є що сказати людям?!
Український Леонардо да Вінчі – таким уявляється Гнат Хоткевич сьогодні.
* * *
Книжка про нього побудована таким чином, що:
• кожен вид мистецтва, яким займався Хоткевич, розглядатимемо послідовно. При цьому пам’ятатимемо, що Хоткевич займався всім одночасно – бандурою, літературою, історією України, театром, педагогікою, живописом. Хіба що кінематографом – лише наприкінці обірваного життя;
• враховуватимемо і те, що Хоткевич жив не згідно заздалегідь складеним задумам і планам, але – почуттями та відчуттями. І куди б не кидала його доля, він інстинктивно займався тим, до чого прагнула душа, завжди дослухаючись до своїх душевних позовів і поривань;
• ви «почуєте» у книжці голос самого Гната Хоткевича: його слова виділені у тексті як пряма мова і курсивом. Це наблизить його образ до нас. «Почуєте» ви і голос дочки Хоткевича Галини Гнатівни, спадкоємиці його справи. І голос його сина Богдана, який не міг змиритися із вбивством батька;
• дослухаємось до того, що Хоткевич, ніби відповідаючи на наші запитання щодо своєї громадянсько-політичної позиції, зізнається в тому, що суспільне життя сприймає відчуттями, емоційно, інтуїтивно, а вже потім визначається раціональними самонастановами:
– Питаєте мене, хто я – чи народовець, чи «родина», чи соціаліст? Ні перше, ні друге, ні третє. Я – представник ще не існуючої партії, котрої ви не чули, лише провісників, предтеч…
Провісник, предтеча!
І з цього самовизнання – самовизначення – а з висоти часу тим більше, – стає очевидним, що Гнат Хоткевич постає перед нами насамперед як великий історик України, який відстоював незалежність України.
Історик України – у тритомній «Історії України».
Історик України – у літературних, драматургічних творах як дослідник Київської Русі, де він знаходить витоки української держави; державотворчої діяльності видатних борців за незалежність України – Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, видатних діячів художньої культури – Григорія Сковороди, Тараса Шевченка.
Історик українського народного музичного мистецтва – як автор досліджень з історії кобзарського мистецтва, підручників з гри на бандурі та його творець – як упроваджувач у свідомість глядачів-слухачів лекцій-концертів про чарівний вплив кобзарського мистецтва.
Історик українського театру – як автор досліджень з історії українського театру на галицьких землях і творець українського народного театру, сільського, робітничого, гуцульського.
І ось тут у знаменнику його творчості проступає спільна якість – просвітительство. Гнат Хоткевич – великий просвітитель українського народу.
У цій якості він творив вільно – згідно своїм уявленням про сенс свого існування на землі, тобто був обраним, розпізнавши Божий задум відносно свого життя в українському мистецтві – в Україні. Божий задум.
Романтик! Адже що таке свобода? Її не можна здобути, вона має міститись у кожному з нас.
* * *
Він і жив вільно – згідно своїм уявленням про життя в любові.
Роздивляємось фотографії Гната Хоткевича у музеї Гната Хоткевича в селі Високому.
Ось він поруч із Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Миколою Лисенком, Миколою Міхновським… на святкуванні відкриття пам’ятника Івану Котляревському. Вишукано одягнутий, гідна постава, приємна посмішка – європеєць серед європейців…
А ось в українському одязі з бандурою поруч із друзями-бандуристами – українець серед українців…
А ось у європейському одязі й у вишиванці – і теж з бандурою…
А ось бравий козак у вишиванці і шароварах серед акторів робітничого театру…
А це, мабуть, останнє зображення – кінокадр: в образі сліпого кобзаря…
«Так, – посміхається директор музею Гната Хоткевича у селищі Високому Людмила Луценко, – він був красенем. На зріст невисокий, але такий гарний, що не закохатися в нього було неможливо. – І додає, маючи на увазі легенди про харизму українського Дон Жуана: – А коли починав грати на бандурі, жінки ладні були покинути заради нього своїх чоловіків». І таке траплялося.
А бувало: його кидали жінки, а він невтомно шукав своєї єдиної любові…
Ява перша. Музика «познайомила» молодого Гната з Катериною Рубанович, дочкою запорізького купця. Дівчина зналася на музиці, була захоплена виступами молодого артиста-бандуриста, і це, напевне, їх зблизило. Одружившись, вони інколи навіть виступали разом. Разом відправилися у вимушену поїздку до Галичини, уже з двома дітьми – Євгеном і Тетяною. Тут у них народилася і третя дитина – Ольга. Все ніби складалося добре, проте Катерині почало здаватися, що вона опинилась наодинці з прозою життя, а чоловік жив мистецтвом, не помічаючи ані матеріальних труднощів, ані її потреб, ані зміни її настроїв. Але хіба любов потребує доказів?.. Вона покинула виступати з чоловіком – сімейні клопоти. Не витримувала напруженого ритму життя з ним? Не вистачало уваги? Чи то, весь час зустрічаючи свого невідпорного чоловіка в жіночому оточенні, де він буквально розцвітав, відчувала, що його почуття до неї блякнули? А може, просто не витримала нужденного життя? Адже сім’я, попри страшенну популярність чоловіка, ледве зводила кінці з кінцями. Звісно, важко розібратися у розвиткові подружніх взаємин. Зупинимось на рівні здогадок і припущень. І не робитимемо висновків.
Так чи інакше, але факт залишається фактом: лишивши дітей на чоловіка, втекла – не знайду іншого слова – до Москви, де проживали її багаті родичі. Ну, як втекла? Спершу вмовляла себе, що їде на короткий час відпочити, а лишилася там на все життя. Кинула трьох дітей – Євгена, Тетяну й Ольгу на чоловіка. Своїх дітей вона побачить аж у 1916 році. Тоді ж Тетяна переїхала до матері у Москву…