Ростислав Григорьевич Коломиец - Никифор Дровняк

Ростислав Коломієць

Никифор Дровняк

© Р. Г. Коломієць, 2020

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009

Домовимось із читачами

Український художник Никифор Дровняк (1895–1968), пройшовши шлях від обивательського діагнозу – «божевільний» до затертого сьогодні до дір визначення – «геніальний», утвердився в історії як Никифор, якого і без прізвища знає весь світ. В історії української культури не так багато постатей, які б, досягши світового визнання, увійшли в аннали світового мистецтва ще за життя. Причому так склалося, що Никифора краще знають у світі, ніж в Україні…

Одна з найзагадковіших й не до кінця розгаданих мистецьких постатей XX століття. Довгі роки митець фігурував у мистецьких енциклопедіях світу принаймні під 17 іменами – «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Лемко Никифор», «Майстер з Криниці», «Никифор Дровняк»… Хоча б тому, що поляки вважали його польським художником Никифором Криницьким (Nikifor Krinicki), анаші СП іввітчизники – українським лемківським художником Никифором Дровняком.

Створення цієї книги викликане тим, щоб в колективну свідомість українців Никифор увійшов саме як український художник.

З висоти часу, озираючи творчість Никифора, якось не хочеться розумувати щодо «примітивізму», «наївного реалізму», чим люблять займатися дослідники його творчості. Тут інколи доходить до абсурду: «…номінативність перцепцій. На всіх картинах Никифор робить свої інскрипції. Як анальфабет він вбачав у письмі свій ритуал, свою деміургічну функцію». Так розумує Лесь Белей у статті «Никифор Дровняк. Митець вигнання», надрукованій у 2009 році в «Українському журналі»…

Тож не станемо нагромаджувати на його мистецтво глибокодумної термінології… Феномен Никифора Дровняка не має аналогів у світовому мистецтві: він не вписується у жодні рамки – і як людина в житті, і як художник у мистецтві. Скільки б його не порівнювали з представниками так званого «наївного мистецтва», «примітивізму», Никифор є Никифор!

Коли в наявності обмаль документальних свідчень, в обігу з’являються чутки, які ширяють в інформаційному просторі. Значна частина біографії Никифора ґрунтується на припущеннях, нерідко довільних, які з часом видаються за істину. Ця загадкова біографія також овіяна легендами, що видаються за невідпорні факти. У той же час є відомості, які не були ані спростовані, ані підтверджені, і так і лишилися на рівні гіпотез. Створюючи портрет Никифора, я користувався нечисленними дослідженнями його творчості, що створили українські і польські митці і мистецтвознавці, де є уривчасті відомості про нього, а також бесідами із земляками, які особисто знали митця або передавали відомості про нього, котрі побутували серед них.

Не все тут правда. Хтось у розповідях про Никифора видавав бажане за істину, причому, навіть брешучи, брехали щиро, не сумніваючись, що говорять правду. Чого не скажеш про більшість дослідників, які нерідко, говорячи про Никифора, свідомо керувались виключно політичними мотивами.

У цій непростій ситуації я брав до уваги великий обсяг особистих вражень від оригіналів його картин, побачених в українських і польських музеях. Зовсім не схильний переоцінювати їхнє значення, але ж ігнорувати те, що через них відбувалося моє проникнення у таїну Никифора, означало б погрішити проти істини. Дотримуватимусь мудрій настанові давньогрецького історика Геродота, якою він ніби поділився зі мною: «Я зобов’язаний передати, що про це говорять, але не маю всьому вірити, і це стосується до всієї моєї розповіді».

Попереднє прохання. По-перше. Багато картин Никифора можна знайти у відкритому Інтернеті. Будь ласка, залучіть їх до читання, що більше – то краще – і не пошкодуєте. По-друге. Прошу не починати читання з розгляду картин і малюнків Никифора. Бо дуже вже своєрідний цей митець, щоб сприймати його без попередніх роз’яснень щодо особистості, образу життя і способів відтворення світу в його творах. Розпаліть свою уяву, а потім, вже за моїм запрошенням, розглядайте мистецькі шедеври художника. Дякую за розуміння.

І найголовніше. Сподіваюсь, що, читаючи цю книгу і розглядаючи репродукції, ви складете уявлення про творчість Никифора. Але…

Але секрет остаточної розгадки його мистецьких одкровень ви спізнаєте тільки перед самими картинами. Ніякі фотографії, навіть найякісніші, не замінять оригіналу. Тільки в оригіналі шедевру міститься заряд небесного натхнення, яким був одержимий відправник і який має передатися отримувачу. Хотілося б, аби ця книга стала спонуканням до того, щоб за першої ж можливості ви зустрілись з оригіналами картин Никифора у музеях усього світу. Почніть зі Львова, далі – польські музеї Криниці, Нового Сонча, Кракова, Варшави… і численні приватні колекції.

А зараз, озброївшись розумінням того, що подивування і фантазування, питання і осяяння при розгляданні життя Никифора починаються від самого початку його земного існування, приступимо до розгадки таємниць творчості українського генія-самоука. При цьому мушу застерегти, що не претендую на остаточну категоричність своїх оцінок і висновків. Підкреслюю, вони покликані спонукати до самостійних вражень від споглядання його картин і самостійних роздумів про життя і творчість Никифора.

Моя ж самонастанова у дослідженні: оціночні визначення «ймовірно» «напевно» виключають категоричне «було», а в разі неможливості довести правомірність припущення, позначати його, як таке, що «наче» могло б трапитись. Тож озброїмося однозначно мікроскопом, розглядаючи окремі моменти його життя і творчості, і телескопом, оглядаючи все це з висоти часу.

І – вперед!

I. Беззаперечне і гіпотетичне

Хто ти, Никифоре з Криниці?

Одне з сімнадцяти імен?

Ти жив, як вільнолюбні птиці,

Без стін. Без грошей.

                       Без письмен…

Леся Сидорович

Озираючи життя Никифора з висоти часу, бачимо як наявність незаперечних фактів, так і велику кількість ймовірних і малоймовірних версій, ба навіть фантастичних припущень. Коли правда влаштовує не всіх, з’являються легенди…

Спробуємо розібратися в усьому цьому за допомогою різноракурсного сприйняття особистості Никифора.

Достеменно відомо, що Никифор:

– малописьменний,

– ніде й нічому не вчився,

– ніде й ніколи не працював,

– проживаючи на Лемківщині, території Польщі, заселеної лемками, ніколи не бував в Україні,

– майже все життя прожив під чужими іменами,

– майже до кінця життя не мав власної адреси місцеперебування,

– усе життя – від дитинства і до останніх кроків – малював, малював, малював – і пропонував намальоване людям.

І останнє з достовірних відомостей. Що б не траплялося в житті Никифора, завжди, я підкреслюю – завжди, на допомогу йому приходили люди, то рятуючи його від голодної смерті, то – від переслідувань польської влади, то – від самотності, то – від хвороб, які обступили його наприкінці життя. Рятівниками були український художник, польські мистецтвознавці, нарешті, численні земляки-лемки, які вважали за свій обов’язок оберігати Никифора від різних бід і негараздів.

А от наступні твердження не варто сприймати на віру, хоча варто взяти до уваги:

– він не брав участі у громадсько-політичному житті. Хоча як сказати… Так, вільна людина, він тримався осторонь суспільного життя, не ставав членом якихось партій, суспільних або мистецьких угрупувань, та його й не залучали. Але чого вартий його впертий опір – як виклик від свого імені! – насильницькому переселенню лемків із батьківської землі, здійснюваного польською владою у 1944—1945-х і у 1947 роках минулого століття?..