Всего за 105 руб. Купить полную версию
Ростислав Коломієць
Лесь Курбас
Неупереджений погляд
Театр у принципі таїна, та феномен Леся Курбаса загадка, й досі не розгадана українськими театрознавцями, культурологами, істориками. Як юнак з Галичини із незакінченою вищою освітою, з акторським досвідом у трупах етнографічно-побутової естетики зумів створити вистави на рівні з вищими досягненнями європейської режисури, більше створити український театр, обовязковий у європейському театральному процесі? Українці сьогодні з повним правом пишаються реформатором вітчизняної сцени Лесем Курба-сом, як, скажімо, поляки Єжі Гротовським, росіяни Всеволодом Мейєрхольдом, англійці Гордоном Крегом, німці Максом Рейн-гардтом Співвідносні імена, співвідносні діяння в європейському театральному просторі.
Між тим скільки вже написано про Курбаса більше науково-подібного, менше наукового, багато у мемуарному жанрі в основному суцільно апологетичного. Більшість театрознавчих розвідок, біографічних відомостей, спогадів зібрані у місткому виданні «Життя і творчість Леся Курбаса в рецепції українського театрознавства». Тут містяться цінні відомості про життя і творчість майстра. Проте складається враження, що сучасні дослідники змагаються між собою, намагаючись категорично протиставити постать і творчість Курбаса радянському режимові. Як раніше, у 1920-ті роки, сучасники Курбаса намагались подати його творчість художній вираз ідеї диктатури пролетаріату, а на початку 1930-х як вираз українського буржуазного націоналізму. Між тим орієнтація Курбаса у соціальному просторі була складнішою і динамічнішою.
А вже скільки написано про Курбаса-конструктивіста, символіста, імпресіоніста, експресіоніста. Хто ж він був насправді? Тут все непросто. Динаміка творчих пошуків майстра вражає, хоча у знаменнику його творчості лежить єдиний, ще ніким не помічений принцип.
Суцільні легенди і вигадки навколо його імені. Ще за життя його друг, український поет високої екзальтації духу Михайль Семенко вважав Леся Курбаса титаном, творцем, пророком-інтуїтом, револю-ціонером-велетнем. Сьогодні ж в Українській державі постать Курбаса міфологізована. Проте загадок навколо його імені не поменшало. Визнаного лідера театрального процесу в радянській Україні роблять ворогом народу. Найліпші друзі відвертаються від нього. Останнім місцем його роботи стає табірний театр радянського абсурду. Йому б жити у часи ренесансні, коли переважали тенденції творення, а не руйнування. Втім, «часи не вибирають, в них живуть і помирають»
Пропонована біографія Леся Курбаса є дедуктивним поглядом на його життя. Це спроба розібратися у феномені митця. І тут на нас чекають неочікувані відкриття. І у пізнанні сутності його реформаторської діяльності у тогочасному українському театрі в контексті європейського театрального розвитку. І в розумінні динаміки його творчості тут я уникатиму науково подібної термінології, якою перенасичені дослідження. І в осяганні суперечностей його особистості тут я спиратимусь на фройдистський психоаналіз, який здобув популярності на початку ХХ століття. І в обережному дотиканні до перебігу подій його особистого життя тут мені мають прислужитися філософські засади теорії вірогідності.
У відтворенні тогочасних подій, реконструкції курбасівських вистав, в оцінці його творчості ви не відчуєте унісону вражень. «Почуєте» різні голоси акторів і театральних критиків учасників чи свідків тогочасного театрального життя, однодумців та опонентів
Курбаса, сучасних театральних істориків і критиків, які аналізують його творчість з оглядин часу. Тобто у книзі стикатимуться несхожі, часом протилежні, погляди на творчість Курбаса, бо вона не підлягає однозначним оцінкам.
Маю попередити читачів: невдячна це справа реконструювати вистави минулих часів. Театр живе тільки тут, сьогодні, зараз. Тому, оцінюючи курбасівські вистави, спиратимуся хіба що на відтворення окремих показових фрагментів цих вистав і на опосередковані свідчення учасників і глядачів курбасівських дійств.
І останнє, про що маю попередити допитливого читача. Пропонований погляд на ключову постать в українському театрі Леся Курбаса це особистий погляд. Не більше за це. Але й не менше. В процесі читання ви збагнете, чому я, спираючись на документальні дані, пропоную свій особистий погляд. Не можу писати про те, до чого так чи інакше, нехай опосередковано, не дотикнувся. Річ у тім, що у кінці 60-х у першій половині 70-х років минулого століття я працював режисером-постановником театру імені Франка, і мені пощастило багато спілкуватися з березільською актрисою останнього призову, а тоді вже окрасою трупи франківців Наталією Михайлівною Ужвій і дізнатись від неї багато чого цікавого і несподіваного про Курбаса. Окрім цього, у щоденнику моєї бабусі, який вона заповідала відкрити не раніше 2010 року, містяться спогади про Вороного, Курбаса, Юру вона їх знала особисто, а з Вороним навіть переписувалася, за що і постраждала.