Я доберуся, сказав Станко недбало.
Іліяш підкинув монетку на долоні. Зітхнув і почав розважливо:
Про дорогу я тобі розповідав там варта. Можна йти в обхід, дай-но подумати На околицях патрулі, капкани, але це нічого «Чого» починається глибше, ближче до замку, в цих самих беззаконних землях. Цим пасткам років по триста, і маги їх ставили, маги, розумієш? «Жовтомари», «зажери», «ті, що в смолі», «ті, що в болоті»
Хто в смолі? не витримав Станко. Хто в болоті?
Браконьєр знизав плечима:
Якби ж знаття
Знову стало тихо, тільки вогонь тріщав, пожираючи тонкі гілки. Іліяш знову встав і знову приніс із темряви оберемок хмизу.
Спочатку ліс, вів далі він, простягаючи над вогнем руки, потім камені Навколо замку озеро, і теж про нього недобра слава
Темна підозра ворухнулася в душі Станка.
Ти що, під самим замком промишляв? Звідки ти все знаєш, га?
Браконьєр скривився, як від болю. Потираючи скроні, сів на своє місце навпроти співрозмовника.
Правильно питаєш, Станку Все знаю, це правда. Тому що ще року не минуло, як із цими псами-стражниками одну лямку тягнув, розумієш? Вислужився, нашивку заробив Іліяш смачно плюнув у багаття, у вогні зашипіло. В самому замку вартою стояв, у патрулях гасав Тільки кепсько там, друже. Браконьєрів вішай та капітану підметки лижи А капітан попався ну така с-сволота Іліяш відвернувся.
Станко мовчав, неприємно вражений. Іліяш відчув деяку його гидливість, пробурмотів засмучено:
Ну добре, добре Що у мене тепер клеймо на лобі? Зараз уже не служу
Звільнився? глухо запитав Станко.
Іліяш пирхнув:
Звільнився Звідти на той світ звільняють Утік, звичайно!
Він раптом усміхнувся і змовницьки підморгнув:
Мапу прихопив у капітана Хороша мапа, Станку, років триста їй Тепер займаюсь у князя під носом, живу розкошуючи, тому що хто стежки знає? Хто пастку за версту обійде? Хто в затишній нірці від патрулів сховається? Іліяш!
І браконьєр задоволено засміявся.
Станко дивився, як він сміється, і якась думка, що давно вже бродила краєм його свідомості, позначалася все ясніше і чіткіше.
Іліяшу, сказав він нарешті.
Той припинив сміятися:
Що?
Станко зібрався з духом:
Хочеш заробити, Іліяшу?
Браконьєр насупився:
Що?
У вогнищі тріснула товста гілка, в небо купою посипались іскри.
Проведи мене до замку, Станко перевів подих, проведи мимо пасток, а я заплачу, як провіднику.
Іліяш розреготався. На великих і білих зубах його грали відблиски від багаття.
Ох-хо Ой, хлопче Ой, насмішив Та де ти такого дурня знайдеш, ха-ха Такого дурня, щоб через усі пастки до замку тягнувся?!
Він сміявся і сміявся, поки Станко не процідив крізь зціплені зуби:
Двадцять золотих.
Сміх обірвався. Іліяш завмер, затискаючи рот долонею. Потім прошепотів із побожним жахом:
Скільки?
Двадцять, сказав Станко твердо.
Іліяш відсунувся. Брови його зійшлись, а рот неприємно скривився:
Ну, хлопче Даремно я з тобою, видно Кого ти пограбував, га? Купця на великій дорозі? Убив, мабуть? він схопився, готовий бігти геть. Ти ось що У мене нічого немає, ясно? Я чесний мисливець, а не вбивця!
На Станка хвилею накотилася втома. Напевно, дія чудового напою, на жаль, закінчилася.
Я не вбивав, сказав він у вогонь, і не грабував. Я будинок продав, корову, свиню, господарство Все продав А ти трясешся чогось і нісенітницю верзеш
Іліяш зачекав, ніби прикидаючи, можна вірити Станкові чи ні. Бочком, бочком наблизився:
Покажи.
Що?
Монети покажи. Думаю, чи не брешеш?
Станко, зітхнувши, зняв із пояса гаманець і витягнув важку брязкучу жменю золота.
Іліяш обімлів укотре за короткий час їх дивного знайомства.
Коли вкладалися спати, браконьєр запитав ні з того ні з сього:
Ну, тато твій, значить, князь Ліго А мама хто?
Невідомо, чи чув Станко його запитання. Він згорнувся калачиком, натягнувши куртку на голову, і відразу ж заснув.
Іліяш помявся, постояв над ним, перепитав пошепки:
Так хто ж мама твоя, га, хлопче? Яка принцеса?
Станко буркнув щось очевидно, уві сні. Іліяш знизав плечима і сів біля багаття, що догоряло.
Зійшов місяць; згорнувшись, спав Станко, і навіть уві сні руки його стискали піхви меча. Навпроти сидів зарослий густою щетиною браконьєр і розглядав стерту срібну монетку роздумував, потирав лоб, чогось дивно посміхався. У місячному світлі безбородий профіль князя Ліго на монеті здавався особливо вольовим і особливо гордовитим.