Замок далеко? запитав він мовби ненароком.
Га? насторожено обізвався Іліяш, і Станко навіть посміхнувся: чи глухим прикидається справді?
Замок, замок князя Ліго далеко звідси?
Іліяш зіщулився, якось знітився, ніби дія чудового напою закінчилася:
А що тобі замок? Тут промишляй Тут землі багаті
Плював я на твій промисел, Станко знову посміхнувся. Мені в замок треба.
Іліяш підвів на нього похмурі очі:
До князя в гості, чи що?
До князя, Станко почувався сильним і впевненим. Тільки не в гості. Мені треба обовязково його вбити.
Стало тихо так тихо, що можна було за десять кроків почути метушню мишки-полівки.
Іліяш сидів, не закриваючи рота. Станкові зробилося смішно: сільські дітлахи в таких випадках обовязково плювали у «роззявлені ворота».
Отакої пробурмотів нарешті Іліяш. Тож бо я дивлюся хлопець начебто не простий А він божевільний, хлопець цей. Тільки і всього.
Це хто ще божевільний, Станко відчув до браконьєрства навіть деяку поблажливість, ти чи я Жалієш ти князя, чи що? Друг він тобі чи братик? Негідник же він, так?
Ну негідник, сказав Іліяш пошепки й озирнувся.
Ну от і буде на землі на одного негідника менше
Іліяш помовчав, важко дихаючи; потім раптом обхопив себе за плечі і ні з того ні з сього розсміявся:
Ах ти жартівник Убивця малолітній Та ходили і без тебе, жоден не повернувся! Ходили здорові, в латах, і поодинці, і загонами, і жоден Навіть до князя не добрався, до замку не дійшов! Та княжа земля знаєш яка? Тут травичка, квіточки, а глибше підеш землі беззаконні, де князеві предки один одного різали Там плюнь наосліп у десять пасток плювок влучить! А якщо по дорозі йти, так там на кожному кроці по кінному розїзду Стражник не запитає, слова не скаже відразу вішати, та за ноги
Він раптом нахилився вперед, і обличчя його опинилося просто навпроти обличчя Станка. Зашепотів, заглядаючи у вічі:
І ще, знаєш, князя нікому не вбити. Заговорений він, мечі відскакують Усі це знають, тільки ти
Він так само раптово відкинувся назад і запропонував голосно, доброзичливо, як нічого й не сталося:
Скажи, що ти пожартував.
Станко помовчав, потім поклав свій меч собі на коліна, погладив піхви і трохи витягнув меч. Блідо спалахнула сталь.
Я не пожартував, сказав Станко тихо. У мене право є Право, якого немає ні у кого, розумієш? Я його син.
Він не дивився на Іліяша. Зітхнув, вів далі, звертаючись до клинка:
Князь заговорений, це точно Це всі знають. І всі знають, що вбити його може тільки рідний син. Я. Розумієш?
Він підвів очі.
Іліяш сидів тихий, заціпенілий, і обличчя його в присмерку здавалося дуже блідим. Станко знову зітхнув, поліз за пояс і витягнув монетку срібну, стерту:
Ось Тут, на монеті, князь, мій батько. Я його впізнаю, де б не зустрів, упізнаю І вбю.
Іліяш устав і відійшов у темряву, що загусала.
Станко крутив у пальцях монетку; думки його відразу опинилися далеко-далеко, і тому відлучка Іліяша не викликала в нього ні подиву, ні занепокоєння. Хіба мало чого захочеться людині після такої звістки!
Але минали хвилини, а Іліяша не було; Станко засовався, закрутився, вдивляючись у темряву. Десь далеко закричав нічний птах, і Станко, здригнувшись, схопився за меч: а що, коли Іліяш пішов за вартою?!
Але в цю саму мить браконьєр повернувся, притискаючи до грудей оберемок сухих гілок. Кинув їх усі на тліючі жарини але ж раніше не дозволяв розводити великий вогонь!
Під купою гілок затріщало, двома стрічками виповз дим, і незабаром у нерівному світлі багаття, що розгорялося, Станко побачив обличчя Іліяша.
Браконьєр був зосереджений, навіть задумливий. Поворушив губами, дивлячись у вогонь, і сказав нарешті:
Ну, якщо так Якщо правда син Навіщо ж тата вбивати, га?
Станко ощирився. Іліяш зиркнув на нього з побоюванням:
Гаразд твоя справа
І додав благально:
Покажи монетку, га?
Станко завагався, потім простягнув над багаттям руку для цього довелося підвестись і дав Іліяшу можливість узяти з долоні свій дивний талісман.
Браконьєр роздивлявся довго погляд на монету, зосереджені роздуми, погляд на Станка
Т-так, сказав він нарешті, а до князя ж іще добратися треба Син добре, меч добре Тільки пасткам усе одно, хто ти такий і з чим завітав.