Марина та Сергій Дяченки
Візит до Імператора
Серія «Світи Марини та Сергія Дяченків» заснована у 2017 році
Переклад з російської І. М. Алексєєвої
Художник-ілюстратор Н. Є. Нікітін
Художник-оформлювач Н. С. Галавур
© І. М. Алексєєва, переклад українською, 2019
© Н. С. Галавур, художнє оформлення, 2019
© Н. Є. Нікітін, ілюстрації, 2019
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2017
Аптека[1]
Що б ми робили, якби не аптека?! Нервували, хвилювалися і хворіли. Шкода тільки, що найдієвіші ліки відпускаються за рецептом щоб не ковтав їх кожен і будь-коли.
Ось, скажімо, Ангеліна Петрівна. У неї на роботі начальник був прискіпливий, повсякчас прискіпувавсь та організовував їй мобінг. Вона прийняла пігулку, щоб не нервувати, і начальника посунули, а на його місце висунули Ангеліну Петрівну. І вона тепер вдоволена, не нервує.
Або Вірочка. Галасливі сусіди за стіною не давали їй спати: то караоке влаштують серед ночі, то собака їхня виє. Вона прийняла півпігулки всього й сусіди виїхали у довге відрядження, а їхня квартира залишилася порожня.
Петров посварився з тещею, ковтнув порошок і теща сама прийшла миритися. У Юлі алергія на тополиний пух, прийняла антигістамінне і всі тополі в їхньому районі спиляли.
Хоча іноді бувають і побічні ефекти: Діма Грищенко замордувався вже ремонтувати свою автівку. Прийняв пігулку від нервів і автівку викрали.
А мене повсякчас непокоїть світова економічна криза, свинячий грип і екологічна обстановка. Піду до лікаря, нехай призначить мені щось дієве.
Щоб спати спокійніше.
Баскетбол[2]
Це Сашко, сказав той, хто стояв у Антона за лівим плечем.
Сашко був двометровим худорлявим хлопцем у жовтій вилинялій майці з цифрою «девять» на животі.
А це Людовик.
Людовик сидів на камінці у тіні паркану, що похитнувся. Окуляри в тоненькій гнутій оправі раз у раз зсовувались йому на ніс, і він час від часу закидав голову, щоб повернути їх на місце. Антон не міг відвести очей від цих окулярів його ніби тягли за погляд, немов за ниточку. Людовик посміхнувся та підморгнув крізь каламутне скло, і від цієї посмішки і цього підморгування у Антона дрижаки пішли по шкірі.
А це мяч.
Помаранчевий мяч дзвінко підстрибнув, і Антон машинально спіймав його. Відчув пухирці на гумовій поверхні знайомий дотик, що нагадав про щось добре. Щось із давнього славетного часу.
Сашко у нас грає з Людовиком, а ти будеш грати зі мною. Той, хто стояв за спиною у Антона, вийшов нарешті на світло. Підняв голову, мружачись подивився на небо:
Ну й пекло сьогодні Ну, пішли.
Він називався Мелом, був невисокий у всякому разі, порівняно з Антоном і Сашком. Був одягнений у помаранчеву футболку з жовто-бірюзовим малюнком на грудях: натюрморт із двох груш і неприродно синьої сливи. Його джинси були підкочені до щиколоток і відкривали погляду величезні білі кросівки.
А ось наше поле. Подобається?
Баскетбольний майданчик був повністю вкритий снігом. Сніг шар завтовшки в палець підтанув і застиг, і це було неприємно, бо зверху палило невидиме, але від цього не менш зле сонце. А сніг лежав.
Ну от, хлопці, Мел посміхнувся, від його посмішки Антон відчув чомусь спокій.
Розминайтесь, пристрелюйтесь, а ми з Людовиком подивимось Давай, Антоне, сміливіше.
Немає нічого більш дивного, ніж грати у баскетбол на спеченому снігу. Час від часу кросівки ковзали; довготелесий Сашко дозволив Антону трішки постукати мячем, пробігтися, кілька разів кинути зі штрафної в кільце а потім вони стали у центрі, віч-на-віч.
Сашко взявся відбирати у Антона мяч і майже відразу відібрав. І рвонув до кільця Антон не встигав за ним; кидок мяч забився в сітці. Сашко посміхнувся нервово, потім озирнувся чогось на Людовика і Мела, що сиділи мовчки у тіні:
Ану, давай ще
Вони кружляли по майданчику, забувши про сніг під ногами й невидиме сонце над головою. Сашко був, напевне, професіонал; Антон був готовий перервати гру, опустити руки й здатися.
У якийсь момент лице Сашка опинилось дуже близько, Антон почув їдкий запах поту і плутані слова:
Сачкуєш Грай! Він же дивиться! Грай, сука!..
Антон озлився. Розкрив Сашка оманним рухом, нарешті відібрав мяча, повів по льодовому полю, і з кожним ударом об білий спечений сніг до нього повертались і навички, і рефлекси, і радість Гри.