Увечері на камяному плато розбили табір. Потомлені люди, всі, окрім варти, спали, а Роксолана сиділа, дивлячись на тривожно-кривавий захід сонця. Потім перевела погляд на сплячого Мустафу.
Наставала ніч. А вранці Роксолана, з чорними колами під очима через безсонну ніч, сказала Азі яничарів:
Я хочу піднятися на вершину цієї святої гори. Помолитись. А ви залишайтеся тут.
Упав на коліна мужній воїн:
Даруйте, могутня султанше Роксолано Хюррем, великий султан наказав супроводжувати вас усюди І ви до того ж утомилися Чи не краще повернутися в табір, де вас чекають діти
Але Роксолана була непохитна:
Тут уже недалеко.
Коли вона відійшла досить далеко, Мустафа скочив на ноги і кинувся за нею. Дорогу йому хотів перепинити ага, але спритний царевич вислизнув із його обіймів і гнівно крикнув:
Як ти смієш! Я піду з Роксоланою! А вам наказую чекати нас тут!
Султанша зупинилась і мовчки чекала хлопчика. Стражник низько схилив голову перед спадкоємцем престолу
Коли дерлися на вершину ледь помітною стежкою, Роксолана увесь час поглядала на хлопчика, який спритно піднімався, чіпляючись за гостре каміння.
Над ними висіло небо, вицвіле від спеки. Кружляв орел. Під ними розкинулися дикі скелі найрізноманітніших форм і кольорів нібито якийсь гігантський скульптор створив тут образ первозданного хаосу.
Усе ближче до вершини Раптом зблідла Роксолана оступилась і зрушила камінь, який ударив по руці хлопчика. Він закричав, утратив рівновагу і покотився до краю прірви. Але в останню мить учепився однією рукою за гострий камінь. Друга його рука і ноги ковзали гладенькою скелею, не знайшовши опори.
Роксолано крикнув. Роксі
А султанша стояла нагорі, нерухомо. Секунди перетворилися на вічність. Заплющила очі. На її обличчі відбивалася страшна боротьба, яка відбувалась у душі Вона насилу розплющила очі у них був вираз смертельної муки.
Допомо кричав хлопчик, не маючи можливості видертися на плато. Камінь під його рукою хитнувся
Подивився на Роксолану очі їхні зустрілися. Здригнулася. Вона кинулася до Мустафи, в останню мить схопила його, притягла до себе. Обійняла, пригорнула до грудей
Коли спустилася вниз, запитала бедуїна-провідника:
На цій горі живе дервіш, який передбачав появу султанші Місафір. Де його знайти?..
Ішла камянистою стежкою до дервіша сама. Вечоріло Божий старець молився у своїй печері, посеред якої горіло багаття. Сиве волосся дервіша діставало до ніг, а занедбані нігті були схожі на кігті орла. Привіталася з ним і запитала, опустивши очі, як молільниця:
Ти, Божий старцю, лікуєш хворе тіло і хвору голову? Ти пророкуєш майбутнє?
Старець підійшов, пильно подивився на неї, в її очі.
Світ закрутився перед Роксоланою Прийшла до тями, коли вже сиділа на камяній лаві, а старець щось кидав у вогнище.
Ти знаєш, хто я? тихо запитала його Роксолана.
Знаю, о, султанша Місафір Ти наймогутніша з жінок світу.
Знаєш, що мучить мене, рве моє серце?
Знаю, дочко моя.
Так скажи мені Що буде з дітьми моїми?.. Чи Мустафа, син Сулеймана, сяде на престолі батька і діда свого?
Обличчя старця спохмурніло. Кинув у вогонь іще якісь зернятка:
Дивися сюди
У білих клубах диму, у відблисках вогню почали зявлятися перед Роксоланою невиразні видіння, якісь обриси предметів, людей
І чує голос Роксолана, чи старця, чи когось іншого, слова якого, відлунням повторюються в її голові:
Мустафа син Сулеймана законний спадкоємець його не сяде на престолі батька і діда свого!..
Чому? чує Роксолана свій голос.
Убє його могутня султанша Місафір!
Роксолана знепритомніла. Прийшовши до тями, запитала:
Як?
Рукою мужа свого і батька Мустафи
Ти знаєш її план? закричала Роксолана із забобонним страхом.
І бачить вона Мустафу, дорослого, чоловіка середніх років, налитого чоловічою красою Вченого, що пише якісь листи Сулеймана, постарілого, сивого, що показує ці листи синові
Бачу, бачу, моя дитино Минають роки Бачу царевича Мустафу його звинуватять у змові проти батька звинуватять у тому, що він захотів зайняти престол бачу вченого який підкуплений султаншею Місафір підробляє листи безневинного Мустафи підробляє так майстерно, що і сам Мустафа не зміг перед батьком відрізнити свої листи від підроблених. І гине Мустафа смертю безневинного