З усіма говорити не можу. Нехай виступлять три провідники!
Відразу ж виступили три бувалі аги і стали всередині кола з мечів.
Затягнулося мовчання. Раптом Падишах, не сказавши ні слова, блискавичним рухом руки вихопив шаблю і трьома ударами на місці зарубав усіх трьох так скоро, що ніхто й отямитися не встиг.
Скрикнув натовп
У покоях Роксолани перебував і Мустафа в повному обладунку царевича. Він заспокоював, як міг, молодшого Баязеда. Жінка дивилася на заграву ночі, прислухалася до несподіваної тиші, а потім знову все наповнилося криками.
І знову в покої вбіг, вже не стукаючи, переляканий євнух:
О султанше! Кажуть, що нашого повелителя вбили!
Потім упав на коліна перед малим Мустафою:
Тепер ви, о божественний Мустафо, наш султан! Яничари, які люблять вас і поважають, величають вас! Вони вимагають видати їм Роксолану Хюррем та її дітей. Інакше всіх нас І все тут спалять Що робити?
Геть, собако! крикнув на нього Мустафа і вийшов перед Роксоланою, витягнувши свою маленьку шаблю.
Роксолана була перелякана на смерть. Судорожно притискаючи дітей, вона дивно подивилася на хлопчика, що стояв перед нею і прислухався до кроків у коридорі. А вони наближались, як і збуджені голоси людей.
Двері відчинились, і на порозі зявився Сулейман, увесь закривавлений. Кинувся до Роксолани і дітей.
Усе позаду! сказав султан. Вони кинули зброю і вимолюють прощення
Сиділи удвох на березі неспокійного моря. Догоряли вогнища, стихала ніч.
Що ти зробиш із ними? запитала Роксолана.
Передам у військовий суд. Усіх їх буде страчено. Можна помилувати злочинця і навіть убивцю, але не можна помилувати військо, що враз учинило бунт. Їх трупи кинуть собакам.
Це жорстоко, Сулеймане!
Але справедливо. Народ, який змилується над бунтівниками, що повстали проти влади, даної самим Аллахом, сам буде розтерзаний голодними псами.
Роксолана затулила обличчя долонями:
Сьогодні найстрашніший день у моєму житті. Знаєш чому?
Чому?
Тому що я сьогодні побачила майбутнє своїх дітей. Як тільки Мустафа сяде на престолі, моїх дітей задушать? Голос її зривався. Скасуй закон Фатіха!
Султан обійняв її:
Цього не можу зробити Адже це вирішує рада улемів після смерті султана. Але поки я живий, не бійся за дітей.
Роксолана випросталась і сказала різко:
Ти бездушний і жорстокий! Ти вважаєш себе центром світу! Думаєш, усе зникне після твоєї смерті? Але діти залишаться! Навіщо я їх народжувала?
У свою чергу випроставсь і Сулейман. Він сухо мовив:
Хіба можна так говорити із султаном? Султан думає про долю держави. Мусить бути кілька спадкоємців, тому що є хвороби, нещасні випадки А коли вибирають на престол старшого з тих, що вижили, тоді решта вирушають у царство вічного блаженства Така доля у синів султана. Мектуб так заведено Інакше брат піде на брата, і війни знищать державу Розумієш? Сумно, що ти думаєш про дітей більше, ніж про чоловіка. Тому що діти вмирають, народжуються, а чоловік один. Тим більше, якщо він султан.
Роксолана дивилася на нього з подивом, ніби вперше відкрила в ньому щось небачене. Потім відвернулася, спрямувавши погляд на море.
Мовчала. Сутеніло море, нескінченне і загадкове.
Хвилі раз по раз розбивались об берег, розпадаючись білою піною.
Уперше за багато років Роксолана і Сулейман сиділи поруч відсторонено. Кожен думав про своє. Нарешті жінка сказала:
Дозволь мені здійснити паломництво у святі землі, в Мекку, хочу помолитися перед труною Пророка. Подякувати йому за сьогоднішнє твоє спасіння, за твою мужність. Хочу попросити вибачення за мої гріхи, які були і ще, може, будуть
Султан зважив її слова і холодно відповів:
Це мудро. Непотрібні розмови про тебе вщухнуть. Усі правовірні будуть хвалити розум і благочестя твоє.
Я хочу взяти з собою своїх дітей, Мустафу. Нехай будуть ближче до Пророка.
Бережи їх Це дуже важка і небезпечна подорож, через пустелі та гори. Там і розбійники, і звірі дикі. Я тобі дам хорошу охорону.
Розмовляли, не дивлячись одне на одного. Море розбивалося біля їхніх ніг.
Гори, випалені вулканічним вогнем, підносилися до неба. Камяна пустеля дихала жаром. Попереду йшов бедуїн у білому бурнусі, за ним Роксолана, Мустафа, охорона. Люди були виснажені, на жінці подерся одяг, але вона вперто йшла вгору.