Урятуй дітей своїх! Я боюся повертатися в гарем!
Султан устав із престолу.
Що це? запитав голосно і пальцем дав знак усім, щоб покинули залу. Збентежені достойники виходили, оглядаючись, як на диво.
Що сталося? запитав стурбований султан. Хтось заподіяв зло тобі або дітям? гнів уже зявився в очах.
Нашим дітям! цілувала їх і обливала слізьми.
Хто посмів? тихо запитав султан, спостерігаючи за синами.
Ахмед-паша!
Мій візир Ахмед-паша? Це ж достойна людина він виростив мене Не може бути!
Ти мені не віриш? закричала дружина. Діти розплакалися.
Що ж він зробив? Що? запитав султан. Бліда, але рішуча Роксолана кинула:
Вимагав, щоб я не втручалася у твої справи Інакше
Як це вимагав? Інакше що?
Що відкриє перед людьми і тобою
Що відкриє? перервав її в обуренні.
Що я охрестила твоїх синів, вибухнула. І їх стратять.
Охрестила?..
Ні, це вигадка! Це нікчемний наклеп Ахмед-паші й підкупленого ним Гассана!
Він зітхнув.
Я знаю, що він проти тебе Але щоб дійти до такого це б викликало бунт яничарів, похитав головою. Обидва злочинці мусять померти. Тільки справедливість вимагає їх вислухати!
Роксолана встала і сказала:
Роби суддівську справу твою!
Схилилася так, як людина, що має повну правду за собою і не боїться вироку.
Варта! грізно крикнув султан. Негайно посадити Ахмед-пашу і Гассана!
Коли Роксолана йшла коридором, бачила, як вели збожеволілого від страху Гассана у вязницю. Він весь час кричав від жаху:
Все неправда! Великий візир Ахмед-паша звелів мені так говорити! І обіцяв за це багато грошей! І будинок у Скутарі! А це все неправда, що я говорив!
Роксолана почула це і ледь помітно всміхнулась. А візира зустріла, коли виходила через ворота Джеляд-Одаси. Ахмед-паша йшов твердим кроком, не удостоївши поглядом Роксолану. Вона подивилася йому вслід і покликала до себе ватажка німих-дільсизів. Дала чорний шовковий шнур і показала кивком на візира. А після того як вийшла з воріт і ворота за нею зачинилися, почула здавлений крик
Не здригнулася. Не відчувала жодної провини, бо захищала дітей.
Увечері була у своїх покоях із дітьми. Молилась Аллаху біля кадильниці, в ніжних клубах диму. Прислухалася до якихось глухих звуків.
У молитві її і застав заклопотаний Сулейман.
Що це за звуки такі? запитала його Роксолана.
Яничари сваволять сказав Сулейман. Як дізналися, що Ахмед-пашу стратили і ще й без заслуховування Як ти могла це зробити?
Він посмів погрожувати дітям твоїм! блиснула очима Роксолана. Але у тебе є Гассан!
Я його допитав, сказав султан. Він усе сказав. І уважно подивився на дружину.
Що сказав? запитала спокійно.
Ахмед-паша наказав йому обмовити тебе і грошей дав
Де зараз Гассан?
На дні Босфору
Дивні звуки наближались. Уже можна було почути удари в барабан, у щось металеве, ревище голосів, виднілася заграва від смолоскипів Сулейман підійшов до вікна, в яке було видно пожежу, клуби диму. Роксолана кинулася до переляканих дітей.
У двері постукали. Увійшов стурбований євнух, упав на коліна перед султаном:
Мій пане! Охорона передає, що яничари наближаються. Збунтувалася майже вся казарма, вимагають видати їм султаншу Роксолану. І щоб великий султан вів їх на війну з невірними.
Вимагають видати Роксолану? схопився, як лев, султан. Зброю мені! Передайте яничарам, що я вийду до них. Потім обернувся до дружини: Не бійся нічого. Хай там що, сюди вони не прийдуть. Не посміють. Я пришлю сюди Мустафу.
І стрімко вийшов. Роксолана зі страхом дивилась у вікно.
Султан сам, без охорони, їхав на білому коні, вкритому зеленим прапором, просто в центр палацової площі. Там горіло багаття, і в клубах диму можна було розрізнити маси людей. Яничари били в барабани, били в мідні казани і ревли, як шайтани. Можна було почути в цьому вирі:
Ця клята Роксолана нашого султана зурочила!
Чаклунка!
Нам не платили вже рік!
Худоба краще живе!
Веди нас на Україну!
Віддай Роксолану по-доброму!
Все спалимо!
Де наш Ахмед-паша?
Де царевич Мустафа?
Доскакавши до центру, султан спішився, підніс руку. Все стихло. І направили на султана шаблі і списи. А падишах тихо і спокійно сказав:
З усіма говорити не можу. Нехай виступлять три провідники!