Ось посудина ідеальної форми, я називаю її резонатор, стінки влаштовані так, щоб ловити звук і передавати коливання розчину співучої солі. Ось зародок кристала, поки він росте звук зберігається в його гранях. Тепер я розігріваю розчин і додаю солі: щоб кристал ріс, насичений розчин має остигати. Вміщую розігрітий розчин у посудину, обережно а всередину, на тонкій нитці, вміщую зародок. Що ви хочете, щоб я записав?
Мовлення. Я буду говорити, а ти
Ольвін кивнув:
Все готово. Один, два
Не командуй! у розпачі гаркнув офіцер. Тут я рахую! Один, два, почали!
Ольвін дзвякнув камертоном, у канцелярському приміщенні поплив срібний дзвін. Офіцер роззявив рота. По його очах було ясно, що бідоласі на думку не спадає жодного слова, жодного рядка, жодного судження.
Хай славиться у віках Камяний Ліс! гаркнув офіцер. Хай світить сонце над десятьма провінціями та столицею! Хай буде імператор на троні, як сонце в чистому небі, хай не закриють хмари гніву світлий лик його! Хай згинуть кляті бунтівники, чиї імена забуто, а діяння проклято!
Його голос гучно лунав у напівпорожній канцелярській кімнаті. Поверхня соляного розчину в резонаторі ледь помітно вібрувала. Там, усередині, ріс кристал співучої солі, його найтонші грані повторювали і записували хрипке горлання, несамовиті заклинання, прокляття і славослівя, що не мали сили. Велике диво записувати звук, думав Ольвін із гіркотою.
Офіцер виснажився. Махнув рукою все, мовляв. Ольвін дзвякнув камертоном, завершуючи запис. Потім витягнув нитку з розчину кристал вийшов зовсім маленький.
Це можна слухати?!
Ні, сказав Ольвін. Поки що ні.
Відповідних черепашок залишилося всього три, йому страшенно не хотілося віддавати їх злим і нещасним людям палацовим стражникам. Згнітивши серце, він узяв зі столу черепашку; момент заселення кристала найскладніший, треба відчувати оболонку зсередини, розуміти її душу, сполучати з душею записаної музики. Але музики ж немає тільки відчайдушний злісний крик. Як пояснити мушлі, що це і є її доля?
Якщо я зараз зіпсую запис, подумав Ольвін, мене вбють на місці.
Потрапивши в самісінький центр завитка, кристал стає серцем черепашки. Вийняти його і вмістити новий уже неможливо. За роки учнівства Ольвін погубив сотні кристалів, намагаючись вкласти їх у мушлю, навіть майстер може помилитись, а руки, як на зло, тремтять
Він видихнув крізь зціплені зуби. Доклав черепашку до вуха: спів моря, далекий вітер, срібний дзвін камертона
Хай славиться у віках Камяний Ліс! гаркнула черепашка. Треба ж, яким точним вийшов запис. А з музикою, буває, бєшся-бєшся, а виходить плаский, різкий, а то й фальшивий звук.
Все, Ольвін віддав черепашку офіцерові. Я можу бути вільним?
* * *Він приготувався чекати в канцелярії до ранку, але відповідь прийшла набагато раніше. За десять хвилин офіцер повернувся з пятьма стражниками:
Беріть оце. Оце все! Палиці, пляшки, пальник, триногу Склянка якщо побється, відповідаєш головою! І оцю скриньку бери
Стражники в десять рук схопили майно Ольвіна і, мало не стикаючись у дверях, миттю винесли з кімнати. Ольвін стиснув кулаки: від несправедливості хотілося битись.
Це мої речі!
А ти теж іди, геть, геть, швидко!
Ольвін остаточно перестав розуміти, що відбувається.
Стояла глупа ніч, до світанку було далеко, але по всьому замку металися вогні. Чужі руки в рукавичках стискали посуд, що до нього Ольвін боявся зайвий раз доторкнутися, такий він був крихкий. Офіцер замикав процесію, гнав Ольвіна перед собою, підштовхував у спину повз пости, повз приміщення варти, крізь переляканий шепіт слуг. Завилися нескінченні сходи вниз. Стражники гуркотіли чобітьми та лаялися тихо і брудно. Ольвін щомиті чекав, що пролунає дзвін битого скла, але жоден зі змилених носіїв так нічого і не впустив на крутих сходинках.
Шлях закінчивсь у кімнаті з ґратчастими вікнами. Це була, без сумніву, тюремна камера, причому з найгірших, з вмурованими у стіну сталевими кільцями та ланцюгами, з ледь помітними у темряві огидними пристосуваннями. Прикутий за розкинуті руки, біля стіни сопів стражник. Чи чоловік в одязі стражника. Мундир на ньому був розірваний, обличчя закривавлене. Ольвін глянув на нього, відвів очі й вирішив більше не дивитися.
Стражники, квапливо уклонившись комусь у темному кутку, розставляли речі Ольвіна як попало. Ольвін не поспішав їх поправляти. В його становищі чим менше вдієш тим менше зробиш помилок.