та твій прихід, красуне, гарні ліки,
хоч лікар хворим їх не признача
26Лоза запломеніла, як зоря,
трава жовтіє, наче догоря,
а листя, що шуміло, мовби натовп,
упало ниць, як раб до ніг царя
27Не в кожній кралі є та таїна,
яка буває в доброго вина.
Та всяка із красунь вину подібна:
підступно зрадить будь-кого вона.
28Мандрівник-сонечко у вишині,
дарунок в небесах знайди мені.
Таких закоханих ти вже стрічало
чи бачило покійними в труні?
29Без сяєва твого лиця похмурі дні:
у темряві тепер серця й стежки нічні.
Тому крізь сльози я дивлюсь в страшному сні,
як ти дісталася комусь, а не мені.
30Знов чашу із трунком пєш, серце, до дна,
хоч ти мов троянда в саду чарівна.
Кохання і квітка мов полумя свічки,
та видно багрянець лише дотемна.
31Цвіте троянда у моїм саду,
радіє сонцю, на свою біду:
коли настане день мого весілля,
пелюстками обсиплють молоду!..
32В людськім садку теж парші на плодах.
Плакучі верби чи жінки в сльозах?
Небесний садівник про нас подбає -
і наші болячки сховає прах.
33До Мекки люд приходить у сльозах
і, каючись, лицем лягає в прах.
Радіють грішні, облегшивши душу,
щоб завтра знов погрузнути в гріхах
34На вид солодка, та гірка основа,
коли про правду почалася мова.
Якщо ви правду кажете у вічі,
знайти нелегко вам халву для слова.
35Поет нечасто чує похвалу -
частіш монету кинуть в піалу
і змусять цим хвалу собі співати!
Тому волію слухати хулу!..
36Що тайна суть людей не новина!
Але колись відкриється вона,
тому що сутність всякої натури
в діяннях нам проявиться сповна.
37Я вранці піду за зорею-звіздою,
піду від суєт, що довкола ордою.
Халат залишу в материнських руках,
бо жде вже пророк із святою водою.
38І в добрій справі став собі межу:
з меча свого очистивши іржу,
не здумай ним неправду подолати -
в бою словеснім я допоможу!..
39Переписав ти знову заповіт:
не жаль вдовиних сліз, не жаль сиріт!..
Ти в Бога не проси лише для себе -
і стане щедрим і до тебе світ
40До ранку порве Бог намисто з зірниць
і в чашу блакитну сипне блискавиць,
бо ввечері він у закоханім серці,
а вранці безумний у душах вдовиць.
41Не всіх милосердний карає Аллах:
ми грішні в молитві й невинні в гріхах,
бо саме з безмежної волі Аллаха
для грішних надія, для праведних страх!..
42Як Ти звелів і дух вмістили в глину.
Ти відвернувсь і звабив Змій людину.
Прости гріхи, що зроблені в Раю, -
і я прощу Тебе, і птицею прилину
43Сусіда стрівши, погляд відверни,
тоді не будеш винним без вини.
Уважно подивись у вічі учням
і не жахайся недруги й вони!..
44Безумцю, друга в гості не поклич,
бо журно так в садку бухикав сич.
А раптом друг поділиться бідою -
як збутися нам радісних облич?
45Домашню думку не беруть в дорогу!
Не виконав сьогодні засторогу!
В кінці дороги думаю одне і теж:
за кого вранці ти молилась Богу?
46Серце жадно спішило здолати цю путь,
хоч дороги життя в лабіринти ведуть.
Мудрість тисяча сонць! шлях мені освітила,
та лишилась душі нерозгадана суть.
47Не всі, я знаю, схильні до щедрот,
та за дарунок всяк відкриє рот.
Як недозволенім вини немає,
тоді за правду візьмуть в оборот
48Зрадів: тебе згадали у розмові,
тож щастя пив, немов уста медові.
А як сторонню жінку гудить хтось,
що горе в тебе, чую в кожнім слові.
Омар Хайям
(10481122)1Нікчемні люди всі так схожі з віслюками -
ховають пустоту свою під чепраками!
Ти хочеш, щоб вони твоїх торкались пят?
Стань багачем вони тремтять над пятаками!
2В кайданах розуму томлюсь не без причини:
коли б я вільним став хоча б на півгодини!
В свого століття вчивсь, напевно, цілий вік,
навчити ж не зумів я жодної людини.
3Отой, що все життя молився на науку,
став доярем козла, набивши в справі руку!
Прикинься дурником відплатиться тобі:
дешевша мудрість в нас від кісточки урюку.
4Палац царя, де жив колись злостивий скнара,