Всего за 149 руб. Купить полную версию
Просторий і світлий директорський кабінет із сучасним величним інтерєром повністю відповідав високому рангу хазяїна цих казенних бюрократичних хоромів.
Благословен будь, муже вчений, підвівшись, радісно привітався професор Семенчук, що любив у спілкуванні «із собі подібними» вставляти вигадливі стародавні слівця. Як бойовий настрій? Дивився в розклад: стахановський рух відроджуєш?
Богдан усміхнувся вдалому дотепу шефа й відповів:
Дрібниці. Усього лиш збіг обставин Бувало й гірше. Особливо не переймаюся. Зате влітку матиму всього два іспити. Тоді й відпочину. А потім полякаю могутнім торсом населення якогось не дуже дорогого пляжу.
Дай Боже Олег Анатолійович на мить задумався. Але міркував про літній відпочинок Лисиці чи щось зовсім інше, сказати важко. А читати думки Богдан не вмів. Поки
Після розмови про справи кафедральні почув інформацію, що входить у 90 % причин «термінового виклику до шефа».
Бачиш, вельмишановний Богдане Івановичу, почав Семенчук, і Лисиця зрозумів, що одержить складне й відповідальне «партійне» завдання. Саме їх доручали після «вельмишановний Богдане Івановичу». Цікаво, що цього разу? Я у складі делегації наших коханих Міністерства й Академії наук терміново вилітаю до Бразилії. Де багато диких мавп. Є ідея допомогти нашій тамтешній діаспорі в організації кафедри україністики в Університеті Сан-Паулу. А це, як тобі відомо, найпрестижніший бразильський виш. І потужний науковий центр, до всього. Так що сам розумієш річ серйозна. Державної ваги. А тут зовсім недоречно хвилин з пятнадцять тому подзвонив давній мій товариш (ще в армії разом служили, потім в університеті, на різних, щоправда, факультетах, ну і так далі. Знаєш, як це буває).
Богдан кивнув: звісно! І продовжив уважно слухати.
Це зрозуміло, зрозуміло, продовжив далі шеф. Як в усіх. Отож. Почалися в нього якісь там неприємності. А він дядько шанований. Серйозний. Директор кинув на стіл свіжий номер «Економічного дайджесту». З обкладинки, сяючи банальним людським щастям, глянув усміхнений фейс типового представника радянської номенклатури. А нині, швидше за все, заправила серйозним і прибутковим бізнесом. Упевненості в собі й завтрашньому дні в цього бізнес-бога вистачило б на цілу групу студентів-ледарів, що приречено трясуться перед аудиторними дверима, за якими не одну вже годину триває засідання профессорсько-викладацької інквізиції. Бізнесмен великий, великий. Це зараз, як бачиш, справа хлібна. Кандидат економічних наук до того ж. Кандидатство останнім часом стало модним серед багатих людей. Та ти, напевно, чув про нього: Никонов Андрій Григорович, концерн «Ніка-Компані». Алкогольна імперія. Раніше в депутатах найвищих бував. Імя відоме. Але не це головне Ось. Олег Анатолійович подивився на годинник і потягнувся до телефону. Набрав номер. Не чекаючи зєднання, продовжив розмову:
Ти вибач, дружині маякну, хай бритву в бесаги[3] мої мандрівні покладе, а то доведеться там купувати Алло, Ніно? Я, по-моєму, бритву забув взяти. Вона там, у ніші, над баром. Приготував навіть, а покласти забув. Що? Уже все зробила? Дякую, золотко. Гаразд скоро буду.
Поклавши трубку, діловито продовжив:
Лист він там якийсь одержав. З погрозами. Що та як там, я не знаю, але зачепило людину, видно, добряче. Міцненько. Дзвонив: хвилюється, голос тремтить, хоч і цілу службу охорони має. У міліцію там, ще куди треба, він, звичайно, звернувся. Але ж ти знаєш наших людей, нашу систему. Навіть за великі гроші не часто поспішають та ворушаться. Їм хоч мільйон дай, а працюватимуть однаково на двадцятку. Ментальність «совкова» не витравлена Не витравлена. А в тебе, знаю, серед наших правоохоронців багато знайомих є. То, може, підтрудиш ноги, навідаєшся до друзів-товаришів, щоб гарненько над цим попотіли. Людині треба допомогти. Допомогти.
Раптом шеф ожив і вже енергійніше продовжив:
Та ти й сам у детективній шкурі недавно побував. Побував. Як рука? З ведмедем уже можеш армреслінгом зайнятися Ай, молодці. Наробили галасу у Франції[4]. Читав. Читав. Як мсьє Робер? Пише, дзвонить?
Рідко. Усе зайнятий. Як і я.
Як і ти Там теж люди за роботою світу білого не бачать Ох-ох-ох: життя Життя Ну та добре. Ось візитка Андрія Григоровича. На Соломянці у нього одна із квартир. Десь у новобудовах. Прописаний він там. Так що давай, дерзай. Дерзай. З Божою допомогою А я додому поїхав: Ніна борщу наварила з пампушками. Поласую своїм, домашнім. Невідомо, як там, у цій їхній Бразилії, з дикими мавпами й донами Педрами, годувати будуть. На все відрядження, на жаль, не наїмся, та все одно Все одно. Тебе не запрошую: тобі службу служити потрібно. Консультуй та екзаменуй.