Вячеслав ВасильченкоFакіR
Завжди є хтось розумніший за тебе
ПРИМІТКА АВТОРА
Усі персонажі, установи й події, описані в романі, вигадані. Будь-який збіг з реальними людьми, установами чи подіями абсолютно випадковий.
ДОВІДКА
ФАКІР1. Мусульманський або індуїстський мандрівний чернець, що дав обітницю жити з жебрацтва; дервіш. 2. Європейська назва мандрівного фокусника, який демонструє нечутливість тіла до болю, незвичайну силу, вміння приборкувати гадюк тощо (Словник української мови: в 11 томах. Том 10, 1979.Стор. 551).
ПЕРЕДМОВА
Цей роман для менеособливий. Хоч усі вони такі. Але цейнайособливіший. Причому цих особливостей багато. Почну з тієї, що він ішов до читача довгих двадцять чотири роки. Точнішейшов менше. Більше стояв. Лежав. Сидів. Робив що завгодно, але не рухався. Усе розмірковував: варто чи ні. А потім зібрався ісміливо «рвонув». Бо дописаний (та, власне, повністю зроблений) набагато досвідченішою рукою.
Його перші сторінки писалися тоді, коли автор не вірив, що вони колись стануть книгою. І час був такий. І автор був такий. І все було «таке». І безсонні ночі у найманій квартирі на Борщагівці, коли тільки починалося сповнене цікавих і небезпечних пригод Богдана Лисиці. Але тепер усе змінилося. Змінився час. Помінялася держава. Змінилися люди. Але не це головне. Іншим став автор. Тепер він сміливо кидає улюбленого героя у найнебезпечніші пригоди і знає, що той його не підведе. Обовязково знайде правильний шлях. І нехай той шлях не завжди точний. Не завжди логічний. Не завжди прямий. Але він обовязково є. І герой на нього обовязково вийде.
Власне, ця книжка мусила б бути першою, а стала четвертою. І це, мабуть, правильно. В іншому разі, можливо, не було б трьох попередніх, а також десятків наступних, які вже задумано. Залишається почекати, коли автор і Лисиця знайдуть час для втілення все нових і нових ідей. А вони, повірте, шикарні. Також повірте у те, що вони обидва усе знайдуть. Усе потрібне для чергових «нескінченних насолод від читання і Цього Прекрасного Світу».
Присвячується студентським рокам.
Вони того варті.
А ще зеленому чаю «Greenfield»
З листа професора Богдана Лисиці
«Цієї ночі мені приснився дивний сон. Чіткий. Виразний. Наче у 3 D. Такого довгого і яскравого не пригадую. За життя промайнули їх тисячі, але в памяті ніколи не лишались. Захотів би пригадати хоча б одного, мабуть, не вдалося б. Якби щось і згадалося, швидше за все, фрагменти. Можливо, яскраві. Можливо, страшні. Та все одно фрагменти. Не більше. І тут раптомвідразу таке! «Повнокровний» сюжетний сон. Як художній твір. З чіткими рельєфними образами. Продуманими панорамними картинами. Динамічними епізодами. Розвиненим сюжетом. Такий собі повнометражний художній фільм. Для прокату в кінотеатрах. З претензією на блокбастер. А можей бестселер. І приреченістю на успіх у глядача. Світового глядача. Хочастоп. Це вже та територія, куди мені вхід суворо заборонено
Коли проснувся, миттю кинувся до столу. І писав, писав, писав. Хапаючи сон за хвоста. Хоч той і нестямно бив крильми, щоб відлетіти І начеухопив»
Але Перш ніж ви почнете Хто це сказав? «Що дивного в тім, що вмирає людина, ціле життя якоїніщо інше, як дорога до смерті?» Хто це?
Сенека.
Смерть вас не вражає?
Смертьце моя буденність.
Завжди одне і те ж, думав він, потрібно обовязково вторгнутися в інтимне життя інших людей і розятрити їхні рани, щоб визначити, чим же вони інфіковані. Потрібно простежити звязки, що ведуть від жертви до ката. Мабуть, причиною тому вічна цікавістьприроджений інстинкт детектива, такий же потужний, як і інші інстинкти, і повязаний з одвічним прагненням до істини. Будь-яка загадка завжди викликає бажання розгадати її.
Пошук рішенняте ж саме полювання. Це радість дикуна, і ми наділені нею з самого народження.
ПРОЛОГ
25 вересня 1993 року, Афіни, 01 год. 18 хв.
«Ні, все-таки дивні вони створіння, ці жінки. Скільки їх уже ловлено-переловлено на таку нехитру наживку, а вони так нічому й не навчилися. За стільки часу. Погані, виходить, учні. Нестаранні Ось і ще одна вскочила Як же це все банально»
Тоні лежав на готельному ліжку й не спав. Свердлив безсонними очима стелю з ліпниною. Вигадливий барельєфхимерні викрутаси вниз-угору і з боків, що обрамляли густо засіяне візерунками коло, нависав над головою дамокловим мечем. А нібинад усім майбутнім життям. Яке залежало від усього лиш одного кроку. Тепер одного. Зробиш йогоі все це «горішнє химеря» розсиплеться. Розтане. Зникне. Разом з передранішньою дрімотою. І на його уламках розквітне
Не спав і думав. Думав Думав Думав Бо думати стало зараз його найголовнішою роботою. Сенсом недавно початого буття Нового. Яке скоро стане таким таким омріяним
Думав і вичікував. Вичікував насторожено й чуйно, коли Пенелопа нарешті засне. Засне так, що буде можна
Вичікував і радів. Точнішепочинав радіти. Скоро Скоро Скоро У головініби годинник відраховував останні хвилини. Якісь жалюгідні останні хвилини. Ще трохи ібуде можна
Почувався рибалкою. Досвідченим. «Зубатим». «Посвяченим» Наживив. Закинув. І чекає.
Від такого ні жодна тюлька не втіче, ні навіть сама Золота Рибка. Червячка-бо проковтне обовязково. Ще й пальчики оближе. А разомі гачечка підступного І вже не зіслизне
Проте задоволення не зявилося. А мусило б Зрозумів Дві мачини сумління. Завалялись на денці душі. Наче й ампутував. Наче й рубця не лишилося. Але Що ж, доведеться ще раз підмести Колючим віником.
Ну, ось. Наче І рибалка став мисливцем.
Повільно стягнув простирадло. Обережно піднявся. Став поспіхом одягатися. Очі не відривались від Пенелопи.
Дівчина міцно спала. Найбільше не хотів, щоб прокинулась. Та побоювання марні: чари снодійного не слабли. Красуня мирно сопіла. І ні кисле, ні солоне не снилося.
Підійшов до сумок, що стояли зібрані. Туго набиті, ніби торпеди смертоносним вантажем. Тільки показуй, куди. Наводь і тисни кнопку. Стартують одразу ж. І порятунку нікому не буде. І вічний спокій на дні моря гарантований.
З чотирьох різних вибрав найменшучорну, пузату. Схожу на саквояж. «Dolce & Gabbana». Дві великі літери. Перші з імен «богів». Відкрив, аби ще раз пересвідчитись. Ні, все правильно. Воно. Складене дбайливою Пенелопиною рукою.
Закрив. Укинув до своєї. «Reebok». Матрьошка. Нечутно зєднав «блискавку». Знову глянув на дівчину. Та й далі безпечно спала, навіть не змінюючи пози. Довге русяве волосся розсипалося на подушці, випромінюючи жіночий магнетизм. Е-е-ех.
Час.
Запрігся. Міцний ремінь обігнув плече. Але йти не поспішав. Востаннє підійшов до ліжка. Пенелопине обличчя притягувало з новою силою. Красунечка. Створена, щоб нищити серця чоловіків, а з самихробити зомбі. На мить забув і про те, що треба зникнути, і що на нього вже чекають. Запустив у душу божевілля. Нахилився, щоб поцілувати. Але розум емоціям дав щигля. Начуди!!!
На телефон наслав закляття (банально відімкнув!).
Двері плавно пішли (розчиняв їх повільно й акуратно!).
Вислизнув у довгий коридор (ні душі!).
На ліфт (останній поверх же!).
Майже не хвилювався. «Заключна дія» проста. І безпечна. Головнене засвітитися. Хоча Доставить вантаж, отримає своє (і чималеньке!), а там, за годину, вже летітиме додому. Геть із цієї чужої та набридлої країни. Туди, де кличе в обійми насолода
Викликав ліфт і замислився. Як же вдало крутнулось колесо Фортуни! Кілька місяців тому на пляжі підійшов хлопчик років девяти й повідомив, що у барі на Тоні чекають. Не одягаючись, відразу почимчикував. Любив повигравати статурою напівбога. І робив це завжди. При першій же ліпшій нагоді. Памятає все, як зараз. Липкі жіночі погляди Прихований скрегіт зубовний рогоносців Безжалісне полудневе сонце Тепло бетонованих алейок, якими шлапали міцні ноги у пляжних капцях.