Молодиця. Нівроку собі молодиця.
В якій би міг на ніч заблудиться.
Стриже мені кучері між ногами.
Які лоскітливі гами
Готує до операції.
Радість серед прострації,
А де ж стидоба? А де сорома?
Просто нема
Розпанахав животяру. Покулупався.
Полковнича аденома. Субчик попався.
А я генеральську сьогодні вже одбатав.
Пішло та поїхало комсостав!..
Халатне ставлення
Двадцять халатів не на Бессарабці.
Знов понеділок, човгають капці.
Маски задраєні. Йде професура.
Всі очі на тебе. Знайома фрезура.
А поміж ними пані з косою,
Спішить, бо не знає ні миті простою.
Скелет із косою, з отою, що косить.
Може, кирпатої з тебе вже досить?
Найбільше ж тебе облягли сорома,
Ти ж голий лежиш, навіть плавок нема,
І припнутий корінь твій, кореневище
Донизу вагою, бо пнеться все вище,
А ядра підняті (так служба веліла)
З тремтячого твого нещасного тіла
Це ж хто підхіхікує, хто це хихоче?
Як ти заплутався, друже мій, хлопче,
Очі сміються в палких молодиць,
Що ниць вилітали з пахучих спідниць.
Тепер вони зверху, в халатах халатні
Чи ти боєздатний? Вони боєздатні
Професор розводить у скрусі руками.
Буває ж таке! Практикуєм роками,
А тут щось не вийшло. Невдалий момент!
Рішуче наступимо на сентимент!
Пробити попробуєм механічно.
Дививсь академік на нього критично.
Я знав, що усе на мені окошиться.
Дивилась професорка, славна лошиця,
Кирпата з косою скелетом трясла,
Й сестричка була з Домонтова села.
«Давай, пробивайте», сказав так синкліт,
Й кирпата косою махнула як слід
Вона лиш в палату сміх без причини:
Всім слухать мене вище яйця мужчини!
Всім слухать мене корінця одтягнути
А яйця підняти як хочете бути
Знову при ділі шануйте ядра
Так вчила Цезаря Клеопатра
Так вчили індуси у Камасутрі
Вони ж були ловкі і хитромудрі
Синочок, не смійся, тобі я поправлю,
Твоє причандалля тобі переставлю
А ти депутат починайся із дна ти
Мені ти не хочеш підняти зарплати
То хай в тебе корінь не підніметься
Он бач одвернувся уже він і дметься!
Тож вище мужчини не голови яйця!
Нехай молодиці ще ними пограються
Бо кожна свого перелюбчика варта
Бо кожна чекає свойого більярда
Сміється регоче медсестра з Домонтова
Аби ти була мені вічно здорова!
Ганчіркою вазяє сова відерцем
А кожне словечко у неї із перцем
Стала. Одхукалась. Сміх без причини
Яке наше гасло? Вище яйця мужчини
Федорченко з Миколаєва, учасник ВВВ.
Хай ще сто літ дядько живе!
Поруч на ліжку правду розповіда
Спеціально приїхав мучать года,
І забрала у кума його швидка,
Напилися, звичайно ж, не молока
Дядько могутній. Персонаж із Довженка.
Сила колотить його навіжена.
Він вже прапрадідом декому буде.
Для нього лікарня ця зовсім не будень.
Треба ще вижить, бо внуки пропють
Його минуле, сучасне й майбуть.
Треба праправнуків виходить, сину.
Хтось мені прийде із них на заміну.
Я рядовий. Аденома моя генеральська.
Видно, що доля у мене райська,
Півлітру ще двигну у вісімдесят.
Так хто генерал з нас, а хто солдат?
Федорченко з Миколаєва, учасник ВВВ.
Хай до ста літ дядько живе!..
Баночки-шманочки, груші з авоськи
Прибігли родиною. Горіхом волоським
Мене пригощають. Сусід я, сусід.
Він інвалід. Таж і я інвалід.
Щебечуть сімейством повна палата.
За віщо мені така люта розплата?
Щодня їх по пятеро. Я ж чом один?
Євреї вони. А я що грузин?
Сімейство моє десь розбіглось в світи.
Чічко-Марічко, хіба що є ти.
А то вже здурів би! А тут ще, як кат,
Московський видзвонює Патріархат.
І кличуть до сповіді тут, у лікарні.
Та ліпше зведуся й подамся до псарні,
Аніж їх чути та ще сповідатись.
Поверну, поверну всі цифри і дати,
Не дамся, не здамся, нехай хоч сто бід!
Вставай і ходи. Ти не інвалід!
Лежать гострі голки на дезінфекції,
Чекають, як видно, якоїсь протекції,
Щоб дався я колупатись в мені
І пропадати в тяжкому вогні.
Молоді практикують. Я кровю зійшов.
Давай розпанахали знов його шов.
Каже сестра: «Депутат кабаняра.
Кров, як в кнура. Йому це покара,
Що ми отут гибнем за копійки.
Рачкую щоночі в мої то роки!»
Молодша сестричка: «Та він як Ісус!
Терпить, не стогне. Йому за це плюс»
Я чую й не чую. Та, видно, біда,
Життя моє десь і кудись пропада.
Гукають професора вже практиканти,
Як я побував десь у пеклі у Данте.
Все чую. Все бачу. Видно, живу.
Сестричку вже бачу. Вже третю. Нову.
Це вже професорська асистентка,
Дуже ловкенька, видно, доцентка.
Що пізнаєш нас, бачу, обох.
Я плачу. Сміється він. Білий, як Бог,
Професор мій Бідний. Бідний це я.
Зі мною, багатим, родина моя.
Провідали. Зїхались. Господи Боже!
Ти помагай, як ніхто не поможе