Іван Федорович Драч - Тощо

Через ліс-переліс,
                через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому шапку смушеву
                кому люльку дешеву
Кому модерні кастети,
                кому фотонні ракети,
Кому солі до бараболі,
                кому три снопи вітру в полі,
Кому пушок на рило,
                а дядькові Кирилові крила.

Був день як день, і раптом непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серці туга,
А в дядька в серці тіні.
(Кому долю багряну,
                кому сонце з туману,
Кому перса дівочі,
        кому смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
                а Кирилові, прости Господи,  крила.)

Жінка голосила: «Люди як люди.
Їм доля маслом губи змастила.
Кому валянки,
                кому мед од простуди,
Кому жом у господу,
                а цьому гаспиду,
                прости Господи,  крила?!»

Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила
І, пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.
Та Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була не безкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому нові ворота,
                кому ширшого рота,
Кому сонце в кишеню,
                кому дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
                а Кирилові не пощастить же
                отак чоловікові!  крила.)

Перо, мій скальпелю вогненний,
Ти мій жорстокий лиходій,
Мій дикий поклик цілоденний,
Первоцвіт мій, перволюб мій!

Нам розтинати дні ці карі
До серцевини, до зорі,
Куди не дійдуть яничари
В облудній словоблудній грі.

Дні полохливі, і невтішні,
І лаконічні, точні дні,
І дні, мов глечики з Опішні,
Протяті шпагами вогнів,

І дні, яким нема відради,
І виноградні теплі дні,
Де тихо сплять старі досади,
Зіщулившись на самім дні.

Дні променисто легковажні,
Горбаті дні, мозільні дні,
І дні чеснот, і дні продажні,
Яким солона кров зрідні.

Перо це наша чорна доля,
Все обійти і все знайти,
Аж поки в головах тополя
Не прошумить за два хрести.

Звичайна цибулина

Зоря нужденних.

Вона золотощока богиня продажних ринків
Маятником погойдується в гроні вінка,
Обнявши за шию горбату тітку Горпину.
Вона заплетена німфа в зівялі коси подруг,
Обмацана мільйонами ласих очей,
Прагне збутися своєї золотавої цноти!
Вона малесенька баня підземних церковок
Дрижить за свою золоту віруючу душу
Перед язичницькою захланністю тупого ножа!
Почервоній простягаючи за її золото
                        сміття своїх мідяків!
Вона вже чує, як мліють її золоті груди
В передчутті газових обіймів джиґуна Вогню.
Вона королева краси сільських світанкових
                                базарів
Принишкло сидить на гауптвахті солдатської кишені,
Невинна золота фея жорстокого Апетиту.
Вона рідна сестра черствого житнього Хліба
І близнючка-сестриця біложупанного Часнику,
Вона золота граната у пащу студентського голоду,
Затята суперниця розвареної рохлі Картоплі,
Вірна подруга кухонної скромниці Солі,
Мала Жанна дАрк на всіх англосаксів-мікробів,
Вона ніжна Лаура якогось
                        кирпатого Петра Петрарки
З київського технічного училища на Подолі,
Захована у теплиці його саморобної валізки,
Чи вона забута, занедбана Цибулина Попелюшка,
Що безіменно зітліє у шлунку якогось бонзи,
Вона, золота-золотісінька, не знає,
                                як їй судилось вмерти,
Чи судилось лягти їй святими білими німбами
На нерозгадану тайну пшеничної скибки,
Чи вона має крутити хула-хуп перед кривавим
                                                Шашликом
На срібному тлі грузинського князя Шампура
Починається золота агонія
                           передсмертного стриптиза:
Вона скидає свою золотаву шубку,
Вона скидає свій золотавий лискучий светр,
Вона скидає свою золотисту ніжну сукенку,
Вона скидає свою золотісіньку льолю-лушпинку
І, оголена, біла, плаче од зґвалтованої цноти,
Вона золота Цибулинка з маминого городу,
Вона золота Весталка з храму Таємниці Буття,
Зібгана в золотий кулачок переляку