Так. Останнім часом з Олею почало щось коїтися. Приблизно місяця з півтора тому. Може, трохи більше.
І що ж такого могло відбутися в її житті?
По-моєму, у неї зявився коханий.
А як же чоловік? мимоволі вирвалось у професора.
Дарина подивилася так, немов Лисиця повідав про відкриття Америки. Професор усе відразу збагнув. Та дівчина вирішила пояснити:
А от ви змогли б устояти перед пристрастю? Нестримною. Всеохопною. Знищувальною. Будучи одруженим. Ви, до речі, одружений?
Не знаю, знайшов золоту середину (про всяк випадок). І хоч у відповіді на друге питання ніякої середини бути не могло, більше нічого не сказав.
Думаю, Оля закохалася, пропустила незграбність Дарина. Про це говорило багато що. Вона навіть рухатися стала інакше! Немов скинула з плечей якусь непосильну ношу. Яка гнітила роками. І не давала бути собою. Очі засвітилися бажанням жити. Жити для когось іншого. Ні до, ні відразу після весілля такою її не бачила. І раптомрізке переродження Добробут, гроші, успіхречі, поза всяким сумнівом, потрібні, але, коли немає кохання, усе стає сухозлітками. Пилом. Для жінки це надзвичайно важливо Не думаю, що зречення коханняпорівнянна плата за матеріальний затишок. Та й чи може кохання взагалі бути платою за що-небудь? А якщо й може, то хіба є у світі те, за що можна було б заплатити таку високу ціну?
Дарина подивилася на Богдана, а потім мовила:
Ви чоловік. Вам це важко зрозуміти.
Професор у душі запротестував, але промовчав: стратегія. Зараз вона задерлася на царський трон. Ну а заради цієї примхливої цариці готовий на будь-які жертви. Як мудрий доісторичний правитель. Або, в найгіршому разі,як третій син казкових батьків. Хоча Може, все саме так, як сказала ця симпатична танцівниця?
Для Олі з її мрійливістю кохання не було порожнім звуком. Дарина продовжувала сповідь уже з більшою охотою. Серед її цінностей воно завжди стояло під номером «один». Я бачила, як постійна боротьба розривала їй серце. Оля вже пізнала смак заможного життя. І повертатися в минуле не хотілося. Але Думаю, вона усвідомлювала, що це всене те. Бо прагнула почуття. Приголомшливого. Ураганного. Карколомного. А Борис Дмитрович дати цього не міг. При всій повазі до його таланту бізнесмена й величезних грошей, цим талантом зароблених. Не міг. Природу не обдуриш. Як і себе. І це провалля глибшало. Так. На людях вона носила маску світської левиці. Успішної. Щасливої. Задоволеної. Але в розмовах (та й поведінці) раз по раз прослизала якась незадоволеність. Прихована, однак ладна вирватись на зовні. І все через, якщо можна так сказати, любовну незатребуваність.
Богдан відірвався від дороги й подивився на співбесідницю. Та відбила погляд і поспіхом додала:
Тільки не сприймайте це суто фізично. Ольга вище цього. Їй хотілось почуттів. Нестримних. Шалених. Вогняних. Розумієте, Оля мала вік дозрілого плода. Потрібен тільки дбайливий садівник, з яким ці почуття можна пережити.
Ну й хто ж він, цей садівник? Лисиця спеціально наголосив останнє слово, хоча така позиція і так вважається «наголошеною».
Не знаю Дарина подивилася на професора. Я намагалася витягти її на відвертість, але нічого не вийшло. Оля відразу ж обривала. Спопеляла таким поглядом І я відступала.
Може, імя називала? Якось випадково вирвалось? Або чим займається? Адреса? Машина? Натяки якісь? Це все важливо.
Ні. Узагалі нічого. Ніяких натяків. Ніяких слідів. Ніяких обмовок Закономірна поведінка. Звязок, що так змінив її, ретельно приховувала. Статус. І робила це відмінно. Актриса
Дівчина задумалась. Потім відвернулася.
Праворуч тягнувся ліс. Вабив непорушною красою. Зачаровував німою величчю. Ховав причаєну загрозу. Усе це химерно спліталося в уявленні про нього. Можливо, Дарина під час мовчання думала саме про це?
А ви знаєте, як вона загинула?
Питання захопило Лисицю зненацька. З несподіванки ледь не випустив керма. Але досвід спрацював автопілотом. І люба Асікс не схибнула ні на градус. А в уяві спалахнула фотографічна картина: ліс, галявина, автомобіль, жінка. Криваве розірване горло. Натюрморт не для слабкодухих. І хоч Лисиця не з таких, людиною чутися не перестав. З усіма її недосконалостями. Тому й мовчав. Тому й не починав важкої розповіді. Відтягував якомога далі.
А ви не в курсі? сказав нарешті.
Плетуть усяке, відповіла Дарина, але чому віритине знаю. І вовки, й вовкулаки. Жахіття якесь. Звідкіля взялось на Олину голову
Я теж чув схоже, загорілись професорські вуха, а далі вогонь перекинувся й на обличчя. Таке діялось, коли говорив неправду. А робив це ну дуже рідко й дуже незграбно. Але сказати щось однозначне Дізнаюся більшеобовязково розповім.
Дякую. Я хочу знати все, хоч це й боляче Знаєте, у мене наче відламався шматок серця. І тепер туди віє полярним холодом. Вибачте. Знову потяглася до хустинки.
Лисиця дивився на дорогу, яка підводила любу Асікс до Коцюбинського. Знав, що тут вона вузька й неякісна. Слід бути уважним. Та й здогадувався, що робить Дарина. Але сльозам зарадити не міг.
Ой, раптом просіяла дівчина, в Олі таке кохання було. Вдома.
«Таке»це яке? спробував посміхнутися. Майже вийшло.
Сильне Він старший за неї на три роки Прізвище в нього Хм Незвичне. Ведмедеря. Ведмедеря Андрій. З армії його чекала. Ну знаєте, як це буває? Перше «серйозне» кохання. Ще в школі. Потім він пішов служити. А коли повернувся, Оля якраз одержувала атестат і збиралася вступати. А він вимагав уваги. І хотів, щоб Оля стала його дружиною. Господинею. Матірю його дітей. Такою, знаєте, берегинею роду. Але вона думала інакше. Бо в житті хотіла іншого. Значно більшого. Прагнула успіху як танцівниця. Андрій не був у захваті від її амбіцій. Буквально звірів. Стали виникати сварки. Оля хоч і кохала, та все одно робила по-своєму. Не мислила себе завтрашньої без улюбленої справи. І його кликала з собою. До Києва. Андрій же захоплювався лісом. Просто обожнював його. І залишити не міг. Бо в них ціла династія лісників. І дід, і батько. Трохи згодом закінчив факультет лісового господарства в Харкові. Повернувся до Калинівки. Став працювати лісником. Та він і виріс у лісі. Ще й жартував, що його в хащах народила вовчиця. Мабуть, і дружиною хотів бачити вовчицю. Хм До речі, в Олі ж дівоче прізвище Вовчанська. Дуже не хотіла його змінювати, але Довгань наполіг. Тоді машину свою вовками розмалювала, протестувальниця. Отака норовлива З часом зявлялася в Калинівці все рідше. А з Андрієм розійшлася. Спочатку погрожував, що вбє її, а потімщо себе. Але потроху заспокоївся. Правда, так і не одружився. Майже весь час у лісі й пропадає. Як той вовк самотній Ой, ну їх, тих вовків А нещодавно Олі листа прислав. Точніше, прислав мені. Знаєте, конверт у конверті. А я передала. Що тамне знаю. Але таке було Дівчина знову майнула думками, де химерно змішувалося минуле з можливим. Не пара він для неї. Оля створена для високого польоту. Андрій же примагнічений до землі. І відриватися не збирався. Наче привязаний Їхній розрив закономірний. Так мусило статися. А столиця відчинила двері у зовсім інше життя. Життя, гідне її рівня, висоти, розмаху особистості. Олю я в цьому прекрасно розуміла й підтримувала. Треба займатися тим, для чого тебе створено. І призначено Вищими Силами.
Споріднена праця, видихнув професор.
Що? не зрозуміла Дарина.
Те, що ви сказали, Сковорода називав «спорідненою працею».
Точно-точно, щось пригадую з академії.
Цю ідею він запозичив у мудрих старців античності. Коли людина живе й творить відповідно до свого призначення, вона входить у гармонію з природою. Щоб зрозуміти своє призначення, слід пізнавати себе. Знайти в собі світле начало й розвивати його. Щастя полягає в самовдосконаленні, чистому сумлінні й доброму розумі. Це і є справжній шлях для людини.
Як правильно сказано, закивала Дарина, а потім, спохватившись, додала:Отам на перехресті ліворуч.
Лисиця увімкнув лівий поворотник і, пропустивши «Сітроена», повернув.
А тепер за гаражамизнову ліворуч.
Зробив усе, як наказувала пасажирка.
Ось мій будинок. Другий підїзд.