Васильченко В’ячеслав - Притулок для прудкого біса

Вячеслав Васильченко

Притулок для прудкого біса

ПРИМІТКА АВТОРА

Усі персонажі, установи й події, описані в романі, вигадані. Будь-який збіг з реальними людьми, установами або подіями абсолютно випадковий.

Бог живе лише в правді, в брехні біс одвіку, В кому правда Господь там, лжа біс чоловіку.

« Хто сказав тобі, що вбивця занапастив Венанція з ненависті до нього самого? А може, Венанцій був лише випадковою жертвою, а вбивця хотів просто лишити знак, який може значити щось інше».

«Omnis mundi creatura, quasi liber et scriptura шепнув я. А що б то міг бути за знак?»

«А от цього я не знаю. Та не забуваймо, що бувають знаки, які знаками тільки здаються, а насправді позбавлені сенсу, як бім-бі-рім чи там-ба-бах»

«Жорстоко, мовив я, вбивати людину, щоб просто сказати там-ба-бах!»

«Жорстоко, зауважив Вільям, вбивати людину навіть щоб сказати Credo in unum Deum[1]»

Тут до нас підійшов Северин. Труп було обмито і ретельно обстежено. Жодної рани, жодного сліду від удару в голову. Немов причиною смерті були якісь чари.

«Може, кара Божа на нього впала?» спитав Вільям.

«Може», сказав Северин.

Дивно, але вбивця не намагався ані напасти, ані втекти. Він просто грав у гру, яку запропонував йому Ленгдон. І спокійно вичікував.

Чого він вичікує? Убивця далі ходив по колу, весь час залишаючись недосяжним. Це нагадувало якусь нескінченну партію в шахи. Залізна палиця у Ленгдона в руці ставала дедалі важчою, і він раптом збагнув, чого чекає вбивця. Він хоче, щоб я втомився. І цей розрахунок виявився правильним.

Пролог-1

Стоячи посеред зими, Незнайомець дивився на поштову скриньку. Довго. Задумливо. Незмигно. Довкола метушливо поспішали інші, снуючи вигадливими маршрутами. Засніженими дорогами обережно рухався транспорт. Великі насурмонені хмари нависали над містом зверхньо й погрозливо. Тривав черговий день. Який прийшов після попереднього. І стане попереднім для завтрашнього. А Незнайомець усе дивився

Звичайна поштова скринька Вона нічим не відрізнялася від тисяч таких же. Збоку могло здатися, що в цій синій металевій коробці Незнайомець хоче просвердлити дірку. Очима. Навіщо? Хтозна. Може, посперечався? І тепер намагається виграти? Або вкинув не той конверт і вперто міркує, як дістати? Навряд чи довге вдивляння могло хоч якось зарадити. Та насправді все значно простіше. Незнайомець мав опустити до скриньки листа. Всього-на-всього. І піти. Проте не поспішав. Невидиме, але могутнє гальмо не дозволяло зрушити з місця. Голова повнилась одним: з наступним кроком почнеться важливе. Напевно, непросте. У де в чому навіть непередбачуване. Але Незнайомець вірив: усе чітко сплановане. А раптом що проблему швидко залагодить. Тому й хотів зробити цю мить урочистою. Хоча б подумки.

«Ну що ж, уперед,  нарешті сказав собі. Сьогодні почнеться те, чого так довго чекали багато хто. Дуже багато. Частина з них уже в іншому світі, частина ще тут. Але це нічого не змінює. Наша гра мусить відбутися. І вона обовязково відбудеться. За будь-якої погоди. Всупереч усьому. Так мусить бути. Тому що не мусить по-іншому. По-іншому вже було»

Незнайомець поволі підійшов до скриньки. Звільнив щілину. Штовхнув конверт. Той приречено зник, опинившись серед таких же. Стандартних послань зі стандартними фразами про здоровя й справи. Але «справи» й «здоровя» цього листа не схожі на інші. Абсолютно не схожі

Пролог-2

Інший Незнайомець сьогодні збирався прожити ще один день. Упевнений, що це в нього вийде. Варіантів не допускав. Просто так звик. Життя давно склалося. Відчувати це приємно. Як і розуміти, що став у своїй долі вершителем. Практично богом. Тому що все вийшло так, як мріялося. Усе! Навіть більше! Як же це чудово! Жити, як хочеш. Керувати своїм життям. А часто долею інших. Іноді долею цілого натовпу, що його якийсь очкастий розумник колись обізвав «народом». Це пянило. Це заворожувало. Це захоплювало й приносило невимовне задоволення. Так, саме невимовне! І чхати на інших. Чужі проблеми тому й чужі, що вони не твої. Ну а якщо вони не твої, то яким боком тут ти? У кожного своя дорога. Своя доля. Своя життєва програма. Кожний одержує те, що заслужив. Богові Боже, а кесарю теж своє