Карпенко-Карий Іван Карпович - Хазяїн стр 11.

Тi ж, без Пу­зи­ря.

Феноген не­се чу­че­ло. Куртц но­го при­дер­жує i по­ка­зує на шию чу­че­ла.

Феноген i Лiх­та­рен­ко.

Феноген, а по­тiм Пу­зир i Зо­лот­ницький.

Феноген (один. Лi­чить гро­шi). Як в ап­те­цi ви­ва­жив - з ко­пiй­ка­ми, сто со­рок вi­сiм руб­лiв трид­цять дев'ять ко­пiй­ок. А скiлько ж Лiх­та­рен­ко­вi дос­та­лось? От про­мiт­ний чо­ло­вiк! Прос­лу­жив­ши з та­ким iдо­лом при ве­ли­кiй ко­мер­цiї трид­цять п'ять лiт, мож­на б бу­ло i ти­ся­чу де­ся­тин ку­пить! Змiй, а не чо­ло­вiк: скрiзь зде­ре i всiх спо­ку­сить.

Входять Пу­зир i Зо­лот­ницький.

Пузир. То нi ви, нi Ка­ли­но­вич в го­ро­дi, ка­же­те, не бу­ли, то нi­яких го­родських но­ви­нок i не знаєте?

Золотницький. Я ж то­бi вже ка­зав, що не чув нi­чо­го. Та що те­бе так цi­ка­вить у го­ро­дi, ска­жи?

Пузир. Осо­бо­го нi­чо­го, так со­бi.

Феноген цi­лує Зо­лот­ницько­го в ру­ку.

Золотницький. Здо­ров, здо­ров, Фе­но­ген, з iме­нин­ни­ком те­бе. (Дає йо­му в ру­ку.)

Феноген. Спа­си­бi. (Iде.) От щас­ли­вий день! Да­ють i да­ють. (Вий­шов.)

Пузир. I що за охо­та роз­бе­щу­вать отак лю­дей? "З iме­нин­ни­ком" i за­раз - тиць в ру­ку гро­шi. А че­рез вас i я му­шу щось по­да­ру­вать. (Про се­бе.)

Наказанiє бо­же з ци­ми па­на­ми - пор­тять лю­дей!

Золотницький. А хi­ба ти ще нi­чо­го не по­да­ру­вав? Ай-ай-ай! Трид­цять п'ять лiт чо­ло­вiк слу­жить, пра­ва ру­ка…

Пузир. Та я ще пос­пiю, ще по­да­рую; тiлько для чо­го пор­тить лю­дей!