Карпенко-Карий Іван Карпович - Безталанна

Входять Гнат i Дем'ян.

Входять Яв­до­ха i Вар­ка

Входять Со­фiя й дiв­ча­та.

Всi. Доб­ри­ве­чiр!

Софiя. А ка­за­ли, сьогод­ня не бу­де ве­чер­ниць. Ми пi­дiй­шли ти­хенько-ти­хенько, та й стоїмо, i боїмо­ся: чи йти, чи не йти.

Гнат (пiд­хо­дить до Со­фiї). По­гу­ляємо, Со­фiє?

Софiя. По­гу­ляємо! Для ме­не це пос­лiд­нi ве­чер­ни­цi.

Гнат. Чо­го так?

Софiя. Поїду у го­род до батька.

Гнат (ти­хо). I за­мiж там вий­деш за шев­ця?

Софiя (со­ро­миться). А ти по­чiм знаєш?

Гнат (ти­хо). Знаю. Не їдь! (Шеп­че їй на ву­хо.)

Софiя. Як­раз! А Вар­ка?

Гнат. Я за­був i ду­мать про неї…

Софiя. I за ме­не по­тiм так са­мо за­бу­деш?

Гнат. Хi­ба ти Вар­ка?

Варка. Що там Вар­ка то­бi нав'язла в зу­би? Iди сю­ди, Гна­те!

Гнат. Ка­зав - учо­ра прий­де.

Софiя (ти­хо). Iди ж, чом не йдеш?

Гнат. Не­хай їй чорт!

Шепчуться з Со­фiєю та смi­ються, а Вар­ка сер­диться.

Варка. Чи на­дов­го спа­ру­вав­ся?..

Гнат. А те­бе за­вид­ки бе­руть, що не всi па­руб­ки бi­ля те­бе? Бу­де з те­бе й Омелька.

Варка. Чо­го ти при­че­пив­ся до ме­не? Як та со­ба­ка, гар­чиш! Не ве­ли­ке щас­тя i ти, i твiй Омелько! Ба­га­то вас є, на од­нiй оси­цi й не пе­ре­вi­шаєш! Про­щай­те, тiт­ко! Я пi­ду, а то ще в хо­лод­ну звiд­цi­ля по­за­би­ра­ють. Хо­дiм, дiв­ча­та!

Дем'ян. А му­зи­ка ж бу­де! Ти зби­ра­лась тан­цю­вать i са­ма тiт­ку про­ха­ла, щоб не ви­га­ня­ла.

Гнат. Та не за­чi­пай її, не­хай iде!

Варка. От же на злiсть зос­та­нусь.

Гнат. Ме­нi на злiсть, со­бi на ко­ристь. Ско­ро й Омелько прий­де. Жаль тiлько, що сi­но зго­рi­ло.