Карпенко-Карий Іван Карпович - Хазяїн стр 12.

Пузир, Зо­лот­ницький, Со­ня i Ка­ли­но­вич.

Соня. Го­дi вам про дi­ла ба­ла­кать! Хо­дiм до нас.

Золотницький. До­ро­га Со­фiя Терентіївна, я тут обст­ре­ли­вав по­зи­цiю; i бом­ба­ми, i гра­на­та­ми, i шрап­нел­лю си­пав - не по­ма­гає! Неп­ри­ятель упер­то не здається. Да­вай­те вiзь­ме­мо йо­го в пе­рех­рес­ний во­гонь.

Соня. До­га­ду­юсь. Ви за нас з тат­ком го­во­ри­ли, i, пев­но, та­то не згод­жується? Я вже ба­чу.

Пузир. Нi­за­що в свi­тi! Це ти ме­не, доч­ко, хо­чеш у тру­ну пок­лас­ти!

Соня. Хi­ба моє щас­тя для вас, та­ту, тру­на? Я цього не зна­ла.

Пузир. Так знай! Щас­тя, яко­го то­бi за­ма­ну­лось, - ме­нi тру­на. Те­бе сва­тає Чо­бо­тен­ко, я вже то­бi го­во­рив.

Соня. То­дi я про­мов­ча­ла, а те­пер ска­жу вам, що я за ньо­го не пi­ду!

Пузир. Та ти ж йо­го ще не ба­чи­ла, по­ди­ви­ся пер­ше: з ли­ця хоч во­ду пий, Бо­ва Ко­ро­ле­вич! Рос­ту (по­ка­зує са­жень) - о; пле­чi (роз­во­де ру­ка­ми скiльки мож­на) - е!

Золотницький. А го­ло­ва (по­ка­зує ку­лак) -о! Со­фiя Тере­н­тіївна виб­ра­ла со­бi лю­ди­ну в под­руж­жя, а ти їй раїш пер­ше­ро­на! На­вi­що то­бi Чо­бо­тен­ко? У те­бе, сла­ва бо­гу, є чим ко­пи во­зить.