Всего за 5.99 руб. Купить полную версию
Панас іде хутко.
Виходе дід з млина, а через греблю хутко переходять парубок з дівчиною.
Панас несе на руках Харитину, за ним ідуть хлопці й дівчата.
Панас (кладе на землю Харитину і дивиться на неї). Як рибонька тая в'яла...
Дід. Гірка ж твоя була доля, нещаслива дівчино, коли ти, як ягідка молодая, сама собі смерть заподіяла. (Тихо плаче.)
Всі журливо схилили голови, дехто витирає сльози.
Цокуль (вбігає). Де вона, де? Вирятували?
Дід. Нежива.
Цокуль (дивиться на труп, ламаючи руки). Боже праведний!.. Люде добрі! Закопайте мене живого в землю, убийте мене камінням, дрючками, бо я не варт собаки! Знайте, всі знайте, що я цій дівчині батько, батько і душогуб - це я її втопив. Беріть мене, в'яжіть, плюйте на мене, ведіть мене на суд, - я розкажу там, який я грішник великий! (Пада на коліна перед трупом.) Дочко... дочко!.. Дитино моя... Нема у мене сліз, запеклися, кровію запеклися на серці нечистім: не можу виплакать кривавими свого гріха! (Схиляється до ніг Харитини.) Муки, муки дайте мені! Тяжкої муки, щоб я спокутував свій гріх!..
Панас (стає навколішки і цілує Харитину). Прости мені, страднице, прости!.. (Ридає, схилившись на труп.) І я винен перед тобою...
Завіса.
Новочеркаськ, 1885.