Карпенко-Карий Іван Карпович - Хазяїн

Феноген i Ма­юфес.

Зеленський, а по­тiм Фе­но­ген.

Феноген, Ма­рiя Іванівна. Со­ня i Крав­чи­ха.

Феноген. На­те, та ско­рi­ще ла­тай­те, бо вже кри­ча­ли, щоб по­да­вать ха­лат; а я пi­ду до них, ска­жу, що ви взя­ли по­за­ши­вать дiр­ки. (Вий­шов.)

Марiя Іванівна. Ну лиш, прий­май­мось ра­зом. Ось дiр­ка. Ти, Со­ню, тут ла­точ­ку нак­ла­ди; а ось пор­ва­лось - тут я за­шию; ви ж здiй­май­те тим ча­сом мiр­ку.

Всi при­ня­лись за ро­бо­ту.

Хоч ти що хоч го­во­ри - не хо­че ку­пить но­во­го, так оце я гро­шей крадько­ма наск­ла­да­ла, i ми йо­му та­кий ха­лат спра­ви­мо, що вiн i сам ним лю­бо­ва­ти­меться! Ба­чи­те, че­рез два мi­ся­цi рiв­но бу­дуть iме­ни­ни Те­рен­тiя Гав­ри­ло­ви­ча, тре­ба, щоб ха­лат пос­пiв як­раз на iме­ни­ни. Я не мо­жу йо­му вiд се­бе по­да­ру­вать, бо бу­де стра­шен­но гнi­ва­тись, що та­кий роз­ход зро­би­ла, та ще й гро­шi бра­ла крадько­ма. Ха­лат, го­лу­боч­ко, бу­де ду­же до­ро­гий! Пят­над­цять ар­шин лi­онсь­ко­го бар­ха­ту, по дев'ять руб­лiв ар­шин, i двад­цять ар­шин шов­ку по три руб­лi, шнур товс­тий шов­ко­вий, чис­то­го шов­ку, з ки­ти­ця­ми, - трид­цять руб­лiв, вам за ро­бо­ту п'ятде­сят руб­лiв - всього двiс­тi сiм­де­сят п'ять руб­лiв. Це вже Со­нi так за­хо­тi­лось. Вещ цiн­на i хоч ко­му ки­неться у вi­чi, а ви зап­ро­си­те тiлько п'ятде­сят руб­лiв. Ро­зу­мiєте? Те­рен­тiй Гав­ри­ло­вич як по­ба­чить, що -та­ку до­ро­гу вещ мож­на ку­пить за­де­ше­во, ска­зать, за без­цiнь, - за­раз i ку­пить! Так от ми й дiж­де­мось, хоч хит­ро­ща­ми, що цей ха­лат вiн ски­не i бу­де но­сить та­кий, що хоч ку­ди - не со­ром! Ви ж, го­лу­боч­ко, настьогай­те пiдк­лад­ку гус­то-гус­то узо­ра­ми; на по­лах ви­ший­те в гладь бу­ря­ки з роз­кiш­ним ба­дил­лям, а на бор­тах ви­ший­те ба­ра­на i овеч­ку. Та зро­бiть так, щоб вiн зра­зу по­ба­чив, що вещ до­ро­га, а про­дається де­ше­во! Ро­зу­мiєте?

Кравчиха. Ох, ма­тiн­ко моя Мар'я Іванівна, це то все ро­зу­мiю, тiлько нав­ряд чи пос­пiю та­ку до­ро­гу вещ скiн­чить за два мi­ся­цi: ро­бо­та ве­ли­ка, ви­шив­ка ко­пот­ка, та ще, знаєте, зра­зок овеч­ки i ба­ра­на у ме­не є на по­душ­цi, а бу­ря­кiв не­ма.

Марiя Іванівна. Я вам дам i узо­ри. А щоб пос­пi­шить з ро­бо­тою - вiзьмiть по­мiш­ни­цю: я ж i гро­шi пла­тю не ма­лi - п'ятде­сят руб­лiв!

Кравчиха. Та вже i день i нiч бу­де­мо уд­вох з доч­кою стьогать i ви­ши­вать, тiлько при­ба­ви­те п'ять руб­ли­кiв.