Всего за 115 руб. Купить полную версию
Але, мабуть, через екзотичність імені як тільки його не називали Невідомо звідки взялось це імя, але для криничан він був Никифором (по-лемківські «Ницифором»), і так за ним і до сьогодні закріпилося це імя. Він охоче відгукувався на нього. А пізніше і підписував деякі свої картини як «Никифор художник Никифор митець». Та на цьому історія з його іменами-перейменуваннями не закінчується. Але про це свого часу
Обряд хрещення символічно визначав духовну і культурну приналежність хрещеного, у випадку з Никифором у греко-католицькій церкві його приналежність до лемківського етносу.
Перші кроки Никифора з матірю.
Далі його біографію і початок шляху «жебрак митець» реставруватимемо за уривчастими розповідями і письмовими свідченнями старих лемків, знайомих із Никифором, дітей старих лемків, які чули від батьків перекази про нього. Побувавши у Криниці, переконався, що й дотепер є люди, які добре памятають, як жив і творив Никифор.
Етнограф, бойкознавець і лемкознавець Наталія Кляшторна у своєму дослідженні «Хотів лемко малювати» наводить свідчення лемкині Ольги Висоцької, котра знала матір Никифора. Від неї ми довідуємось, що «Євдокія мала серйозні фізичні вади. Ходила на пальцях і завжди швидкою ходою.
Тягнула за собою малого Никифора, завжди біжучи. Він так швидко не міг. Запліталися йому ноги, а вона гнівно щось вигукувала Не могла говорити, лише видавала короткі високі звуки. Тому і хлопець довго не міг навчитися говорити. Доглядала його сама, носила на плечах. Тулились вони у різних місцях, де давали роботу. Тримали її із співчуття: нездара, та ще й з позашлюбною дитиною».
Народитися на Лемківщині у 1895 році позашлюбним напівсиротою-калікою означало жебракувати. Постійні поневіряння, раз на рік храмове свято для калік і безвихідь голодної смерті.
Але не так сталося у долі Никифора, хоча попервах він ніби повторював шлях лемківських жебраків. І хто зна, чи вижило б хлопченя, якби не повсякчасна підтримка земляків. Від села до села носила Євдокія за собою дитину, заробляючи гроші на харчування собі і синові, ночуючи там, де працювала. Якось Явдоха прибилась до статечного господаря Івана Гриняка, який зглянувся над бідаками і давав їм часами притулок.
Бувало й таке, що годинами вона вистоювала з простягнутою рукою біля мосту, а під мостом біля річки Криничанки у хустці колисався маленький Никифор. Або доводилось підвішувати немовля у корзині-колибі до високої гілки дерева, щоб собаки не загризли Дитя, напучуване матірю, простягнуло руку за милостинею, ледь стало на ноги. Під церквою просило грошей.
У церкві, де хрестили дитину, Явдоха з Никифором бували не тільки кожного свята, а ледь не щодня. Тож не дивно, що першими враженнями хлопчини були не рятівні стерті мідяки, які кидали перехожі у простягнуту материну руку, але:
казковий вигляд церковної будівлі
проникливі лики візантійсько-лемківських святих усередині, що дивилися прямо на нього великими нерухомими очима із позолочених обрамлень ікон
божественні аромати ладану, єлею, воскових свічок
сама атмосфера таємничості містерії церковного Богослужіння
Він чекав на це свято як на чудо і відчував себе у храмі як удома, якого не мав
Нині у храмі, де хрестили Никифора, встановлена памятна дошка, на якій написано, що тут його хрестили і тут він співав у церковному хорі. Співав, тобто не тільки спостерігав, але, подорослішавши, брав участь у містерії Богослужіння.
І знов звучить у душі:
«Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився»
Церква для лемків була єдиною культурною установою в селі. У церкві відбувались богослужіння утреня, літургія, вечірня. Церква стала духовним притулком Никифора. І, без усякого перебільшення, відвідання церкви стало для нього школою духовного виховання і, як побачимо далі, академією мистецької освіти.
Щорічно у лемківській Криниці відбувалося храмове свято для калік, на яке мати, сама інвалід, обовязково приводила свого сина-інваліда. Тут малий уперше побачив жебраків-калік, у незагоєних ранах. Відкрив для себе, що вони з матірю не єдині у своїй обділеності. Вони молились святому Миколаю за своє зцілення, а потім для них влаштовувався святковий обід. Образ святого Миколая не раз виникатиме у картинах Никифора, він і себе зображував у цьому образі. Напевне, черпав у цьому сили для життя і випромінював їх людям.