Всего за 115 руб. Купить полную версию
Набагато пізніше дійшло до того, що консиліум краківських психіатрів констатував низький рівень його інтелекту, розумову відсталість. Ну, це вже якісь ігри, швидше за все ігри політичні Але скільки витрачено паперу і чорнил, скільки виголошено слів і все для того, щоб довести Никифор був напівбожевільним.
Справді, «ненормальність» Никифора виглядала якось таємниче. Звісно, він був не такий, як усі, і фізично, і психічно. Але чи означає це, що він був несповна розуму?.. Просто він був «надто іншим», як висловився про нього Михайло Слабошпицький, автор роману «Никифор Дровняк із Криниці». І сприймав свою «інакшість», як подану від Бога. І не лише сприймав, але й нерідко грав на цьому, захищаючи своє право на інакопобутування у земному бутті. Гадаю, це багато чого пояснювало у земному побутуванні Никифора.
У 2019 році у Львові вийшла книга спогадів «О. Михайло Жеплинський. Служіння Богу та Україні». У 1920-х роках отець Михайло Жеплинський був парохом у Криниці, він і ввів Никифора до української греко-католицької громади. Син о. Михайла Богдан, відомий бандурист, дослідник кобзарства, публіцист, розповідав у цій книзі: «Никифор часто заходив до батька, завжди міг дещо перекусити і, головне, дістати хоч трохи якогось паперу, а деколи і кредки (кольорові олівці) чи навіть акварельні фарби. Никифор погано говорив, але міг дещо розказати про себе, про свою маму і навіть сповідувався та причащався, бо відвідував церкву не тільки у неділю і свята, але часто навіть у будні дні, коли церква була відчинена». Тобто «інакшість» Никифора ніяк не означала «ненормальності».
Між тим, Богдан Жеплинський продовжує спогади: «Никифор, який у батьківському записнику значився як Никифор Дровняк обряду греко-католицького, пристрасно рисував (олівцем. Р. К.) і малював (фарбами. Р. К.). Особливо залюбки малював всюди, де міг (на папері, дощечках, обгортках товарів, навіть стінах) доми, вулиці, церкви, дзвони, людей, які спішать до церкви Наша Мамця кожної неділі чи в свята готувала для Никифора не тільки щось поїсти, але обовязково і хос будь-якого паперу, бо після Літургії в церкві до нас завжди заходив «бідний Никифор» (так тоді його називали в Криниці). А Никифор дарував Мамці і батькові свої рисунки і малюнки І тільки згодом, коли батько одержав призначення в інше село, ми дуже жаліли, що не вберегли цінної спадщини Никифора Батько і мати завжди молилися за Никифора»
Церква цілком ймовірно могла сприймати Никифора як юродивого. А юродивий це не божевільний, це, як пояснював наділений даром прозорливості преподобний Серафим Саровський, свого роду подвижник, все життя якого присвячене служінню Богу і ближнім. І заради допомоги ближнім юродивий, сам потребуючи допомоги, робить не зовсім пересічні дії, прирікаючи часом себе на висміювання і образи. Якщо так поглянути на життя і творчість Никифора, багато чого у його поведінці стає зрозумілим. Як стає зрозумілим і ставлення до Никифора о. Михайла та його дружини.
А щодо вад у мовленні Лише у 50-ті роки, на прохання опікунів Никифора, лікар-отоляринголог виявив, що мовна проблема у нього вроджена у нього язик приріс до піднебіння, і якщо було б своєчасно зроблено операцію, він би позбувся цієї вади
Звичайно, позбувся б, зявилась думка, але парадокс невідомо, чи шукав би він тоді так наполегливо способів виразити себе за допомогою фарб і пензля?..
Самий міф про ненормальність Никифора розвівся лише тоді, коли його творчість здобула європейське визнання і ним почали опікуватись цінителі цієї творчості. Після спеціального медичного обстеження, проведеного Варшавським інститутом психологічної гігієни, вердикт лікарів був на користь психічного здоровя Никифора.
Повсякчас він мандрував містом, зупиняючись де-не-де задля чергового сеансу малювання. При собі носив «жебрачого листа» під склом, написаного польською і українською мовами людиною, яка співчувала йому, юнаком-лемком, криничанином Юліаном Міляничем. Ось цей лист: «Шановне панство! Я бідний каліка без родини і без когось близького, хто б міг за мною доглядати. Живу з ласки добрих людей. Малюванням картинок заробляю собі на таке-сяке життя, аби себе утримати на Божому світі. Однак навіть у цей спосіб не можу себе утримувати, бо матеріали для малювання дуже дорогі Просив би шановне панство про допомогу й підтримку для бідного каліки, хто чим може. Спаси Боже!» А внизу таблички невеличка ікона святого Миколая, намальована самим жебраком.