Панна Брейтвайт усе ще здавалася незворушною. Емма замислилася, чи варто ризикнути, але знала, що Гаррі не погодиться.
– Але, пане Нідем, – сказала вона, не відводячи погляду від однорукого чоловіка, – я вважаю, що мені дуже пощастило. Мені серце болить за тими жінками, чиї чоловіки, наречені та кохані не повернулися до своїх родин, віддавши життя за свою країну.
Панна Брейтвайт схилила голову, а голова сказав:
– Дякую, пані Кліфтон. Хтось зв’яжеться з вами найближчим часом.
5
Наталі стояла у вестибюлі вже о шостій ранку. Вона виглядала так само вишукано й рішуче, як і днем раніше. Після того як вони розмістилися на задньому сидінні лімузина, дівчина розгорнула свою теку.
– Ви починаєте свій день із інтерв’ю з Меттом Джейкобсом на Ен-бі-сі, який має найвищий рейтинг серед усіх ранкових шоу в країні. Гарна новина полягає в тому, що вам виділили найкращий проміжок, а це означає, що ви опинитесь в ефірі між сьомою сорок і восьмою. А не надто гарна новина полягає в тому, що вам доведеться ділити свій час із Кларком Ґейблом і Мелом Бланком[10], голосом кролика Банні та пташеняти Твіті. Ґейбл просуває свій новий фільм «Повернення додому», в якому він грає разом із Ланою Тернер.
– І Мелом Бланком? – Гаррі намагався не засміятися.
– Він святкує десятиліття своєї співпраці з «Ворнер бразерз». А враховуючи перерви на рекламу, я вирахувала, що ви будете в ефірі десь чотири-п’ять хвилин, тобто від двохсот сорока до трьохсот секунд. Не можу не наголосити, – продовжувала Наталі, – наскільки важливе це шоу для запуску всієї нашої кампанії. У наступні три тижні у вас не буде нічого важливішого. Це шоу дозволить не лише потрапити до списку бестселерів, але, якщо все минеться добре, після цього кожне велике шоу по всій країні прагнутиме запросити вас до себе.
Гаррі відчув, як його серце затріпотіло ще дужче.
– Все, що вам треба зробити, – це знайти привід згадати роман «Хто не ризикує», – додала вона, коли лімузин під’їхав до студії Ен-бі-сі у Рокфеллер-центрі.
Гаррі не міг повірити своїм очам, коли побачив прихильників, котрі вітали його, коли він ступив на тротуар. Вузький прохід, залишений до фасаду будівлі, був відгороджений та обліплений із обох боків шанувальниками, які без угаву лементували. Поки Гаррі пробирався крізь юрбу майбутніх глядачів, йому не потрібно було пояснювати, що дев’яносто відсотків із них прийшли побачити Кларка Ґейбла, дев’ять відсотків – Мела Бланка, і, можливо, один відсоток…
– Хто він?! – заволав хтось, коли Гаррі його минав.
Можливо, навіть не один відсоток.
Після того як письменник опинився у безпеці всередині будівлі, черговий адміністратор відвів його до зеленої кімнати й ознайомив із часом перебігу передачі.
– Пан Ґейбл буде о сьомій сорок. Мел Бланк піде одразу за ним о сьомій п’ятдесят, і ми сподіваємося, що ви встигнете до блоку новин о сьомій п’ятдесят п’ять.
– Спасибі, – подякував Гаррі, коли зайняв своє місце та спробував заспокоїтись.
Мел Бланк з’явився у зеленій кімнаті о пів на восьму і поглянув на Гаррі так, ніби очікував, що в нього попросять автограф. Пан Ґейбл у супроводі свого оточення увійшов одразу ж за ним. Гаррі був здивований, побачивши кумира екрана, одягненого в смокінґ, із келихом віскі в руці. Ґейбл пояснив Мелу Бланку, що це не вранішній його напій, бо він іще не лягав спати. Під сміх актор зник, і Гаррі залишився наодинці з Мелом.
– Слухайте уважно Ґейбла, – порадив Мел, сідаючи поруч із Гаррі. – З тієї миті, коли спалахне червоне світло, ніхто, навіть аудиторія в студії, не здогадається, що він хильнув чогось іще, окрім апельсинового соку, а коли він звідти вийде, всі захочуть переглянути його новий фільм.
Мел мав рацію. Ґейбл був справжнім професіоналом, а назву його нового фільму згадували щонайменше кожні тридцять секунд. І хоча Гаррі десь читав, що він і панна Тернер терпіти не можуть одне одного, Ґейбл був таким люб’язним щодо своєї партнерки, що навіть найцинічніший слухач міг бути впевненим, що вони друзі. Лише Наталі не виглядала задоволеною, бо Ґейбл перебрав свій час за сорок дві секунди.
Коли настала перерва на рекламу, до студії запросили Мела. Гаррі багато чого навчився з його виступу, протягом якого звучали голоси Сильвестра, Твіті та Банні. Але найбільше письменника вразило, коли Метт Джейкобс поставив явно останнє запитання, а Мел продовжував теревенити, вкравши таким чином іще тридцять сім секунд коштовного ефірного часу.
У наступну перерву на рекламу на ґільйотину пішов Гаррі, відчуваючи, що ось-ось позбудеться голови. Він сів навпроти господаря студії і нервово усміхнувся. Джейкобс вивчав внутрішній клапан обкладинки примірника «Хто не ризикує», який виглядав так, ніби його ще ніколи не відгортали. Ведучий звів погляд і всміхнувся Гаррі.
– Коли запалять червоне світло, ви будете в ефірі, – це все, що він сказав, перш ніж перейти до першої сторінки.
Гаррі зиркнув на секундну стрілку годинника в студії: за чотири хвилини восьма. Він прослухав рекламу «Нескафе», коли Джейкобс накидав кілька слів у нотатнику перед собою. Оголошення закінчилося знайомим дзвінком, і червоне світло спалахнуло. Гаррі задумався про те, що волів би зараз обідати вдома з Еммою, навіть зіткнутися з тисячею німців на хребті Клеменсо, ніж із одинадцятьма мільйонами американців, які насолоджувалися своїм сніданком.
– Доброго ранку, – привітався Джейкобс у свій мікрофон, – і який зараз ранок! Спершу Ґейбл, потім Мел, а тепер ми закінчуємо цю вранішню годину зі спеціальним гостем із Великої Британії Гаррі, – він хутко кинув погляд на обкладинку книжки, – Кліфтоном. Перед тим як ми поговоримо про ваш новий роман, Гаррі, чи можете підтвердити, що минулого разу, коли ви ступали на землю Америки, вас заарештували за вбивство?
– Авжеж, але це було непорозуміння, – пробелькотів Гаррі.
– Всі так кажуть, – неприємно реготнув Джейкобс. – Але мої одинадцять мільйонів слухачів хотіли б знати, поки ви тут, чи плануєте ви зустрітися з деякими своїми давніми приятелями з в’язниці?
– Ні, я прибув до Америки з іншої причини, – відбився Гаррі. – Я написав…
– Гаррі, розкажіть краще про своє друге враження про Америку.
– Це велика країна, – сказав Гаррі. – Ньюйоркці зустріли мене з такою радістю і…
– Навіть водії таксі?
– Навіть водії таксі, – повторив Гаррі, – і сьогодні вранці я зустрів Кларка Ґейбла.
– А великий Ґейбл бував в Англії? – поцікавився Метт.
– Ще б пак, він у нас дуже популярний, як і панна Тернер. Не можу дочекатися перегляду їхньої нової стрічки.
– Ми називаємо їх фільмами тут, Гаррі, але дідько…
Джейкобс зробив паузу, зиркнув на секундну стрілку годинника і сказав:
– Гаррі, дуже дякуємо, що знайшли час побувати на нашому шоу й удачі вам із новою книжкою. Після короткої реклами ми повернемося з новинами о восьмій. Відтак Метт Джейкобс прощається з вами і бажає гарного дня.
Червоне світло згасло.
Джейкобс підвівся, потиснув руку Гаррі й заявив:
– Даруйте, що не знайшли час побалакати про вашу книжку. Обкладинка мені сподобалася.
* * *
Перед тим як відкрити листа, Емма ковтнула ранкової кави.
«Шановна пані Кліфтон,
Дякуємо, що відвідали засідання комісії минулого тижня. Радий повідомити вам, що ми хотіли б посунути вашу заявку на наступний етап».
Емма хотіла негайно ж зателефонувати Гаррі, але знала, що зараз в Америці середина ночі, а вона навіть не була впевнена, в якому місті він зараз.
«Є кілька годящих кандидатур для вас і вашого чоловіка, вони проживають у наших притулках у Тонтоні, Ексетері та Бриджвотері. З радістю надішлю вам інформацію про кожну дитину, якщо будете такі люб’язні, щоб повідомити мені, який будинок хочете відвідати першим.
Щиро Ваш,Пан Девід Слейтер»