Вдумайтеся: у Дніпропетровській області мешкає 3,5 мільйона людей, але з 1991 року не було збудовано жодного дитячого садочка. Перший ми почали зводити в 2015 році. Одразу ж, як закінчили будівництво ВОПів.
Я пам’ятаю, як до нас приїхав віце-прем’єр-міністр Геннадій Зубко, щоб поглянути, як іде будівництво. Він запитує, коли ми закінчимо. Ми кажемо, що в листопаді або грудні. Він каже: «А можете раніше – у жовтні?» Ми погоджуємося. А потім дізнаємося, що у вересні до нас приїжджає Президент, і в плані його візиту вже значиться відкриття цього садочка.
У серпні, вкотре приїхавши на будівництво, ми зрозуміли, що не встигнемо. Стіни вже стоять, але до кінця ще далеко. І тоді Резніченко сказав: раз ми побудували ВОПи, то побудуємо й садок. Для цього ми організували всіх підрядників і кинули всі сили на проєкт. Розписали графік робіт так, щоб вони велися не одна за одною, а паралельно. Потім цей метод ми використовуватимемо всюди. Дехто з нас буквально жив на цьому будівництві. Там був просто мурашник з робітників – 350 людей з ранку до вечора.
На той час у регіоні не було достатньої кількості будівельників. На всю область – усього дві бригади робітників, які вміли робити фасади. Вже до 2017 року з’явилися чотири величезні компанії, які виконують такі роботи. З їх допомогою тепер ми будуємо і реконструюємо 30 шкіл одночасно. Напевно, могли б і 50, якби доба мала трохи більше, ніж 24 години.
Тоді, у 2015-му, Валентин сказав, що хоче не лише відкрити садок, але щоб той запрацював через секунду після відкриття.
Багато хто йому казав, що так не буває, але Резніченко наполіг на своєму – ми садок побудували, отже, він повинен працювати одразу, а не коли-небудь потім. Більш того, пообіцяв, що особисто приїде і перевірить, як тут готується їжа для дітей. Завідувачка їдальні звільнилася того ж дня.
Коли навколо садочка вже було висаджено траву, я вечорами приїжджав сюди і, щоб перемкнутися на інші справи, брав шланг і довго-довго поливав газони. Голова Слобожанської громади (саме там стоїть цей садок) Іван Камінський і нині, коли я приїжджаю, запрошує мене подивитися на траву, яку ми поливали з ним разом.
Як не дивно, але такі темпи будівництва неабияк мотивували всіх: коли оголосили, що ми будуємо перший садок за 25 років і що його відкриватиме Президент, у будівельників відбулося душевне піднесення, адже вони робили класні речі. Усі працювали не тому, що це потрібно Президентові, а тому, що це задоволення – будувати щось нове. В області давно такого не відбувалося.
І ось результат – перший садочок ми збудували за рік, витративши 60 мільйонів гривень. Геннадій Зубко потім сказав нам, що в Київській області один садок будують уже три роки, витратили 80 мільйонів, але й досі не вийшли з котловану.
Тоді ми ще не були менеджерами у будівництві, багатьох речей не розуміли. Ми інтуїтивно шукали способи налагодити створення інфраструктури, вже тоді намагалися побудувати ефективну систему.
До того ж невдовзі ми зрозуміли ще одну важливу річ: мало робити свою роботу добре і тихо – необхідно голосно говорити про це.
Розділ 6. Найнепублічніший голова ОДА країни
Ви собі не уявляєте, як ми здивувалися, дізнавшись, що до 2014 року у бюджеті Дніпропетровської області було передбачено 20–25 мільйонів гривень щорічно на висвітлення діяльності ОДА. І ці гроші витрачалися тоді, коли курс долара був вісім гривень. Тобто 2,5–3 мільйони доларів викидалися щорічно на платне розміщення в ЗМІ нудних і нікому не потрібних пресрелізів та інтерв’ю з великими чиновниками, які не робили нічого. На ці гроші можна побудувати два дитячих садочки або велику сучасну школу. Ми зараз же скоротили до нуля цю статтю витрат.
Але висвітлювати нашу роботу потрібно. І ми почали це робити в соціальних мережах, не витрачаючи на це жодної копійки платників податків. Крім того, нас кличуть на телеканали, у нас беруть інтерв’ю інші медіа. Щоправда, попри все це Валентин став, як я його часто називаю, найнепублічнішим головою ОДА. І на це є причина.
Влітку 2015 року він, не сподіваючись жодної каверзи, вийшов на свою першу пресконференцію як голова ОДА. Ми припускали, що журналістам буде цікаво, що і як ми робитимемо. Але їх цікавило, де мешкає Резніченко, хто його дружина тощо. Його також запитали, чому він призначив своїм радником людину, яка нібито в чомусь винна. Валентин відповів, що поки це не доведено в суді, вважати людину винною в будь-чому неправильно. Він казав, що треба жити згідно із законом. Марно.
Потім було знамените спільне засідання Президента і обласних голів в Одесі. Деякі з них, як, наприклад, Ігор Райнін (на той час голова Харківської ОДА), розповідав про сервіс із видачі документів і про те, як він в області його прискорив і налагодив. Аудиторія слухала без будь-якої реакції.
Слово взяв тодішній керівник Одеської області Михаїл Саакашвілі. Він розповів про проєкт сервісів за аналогією з грузинськими Будинками юстиції – один з них він відкрив поряд з ОДА в приміщенні приватного банку. Зала вибухнула аплодисментами.
Красива картинка. Швидка перемога. Знову ж таки – як у Грузії.
Але що ховалося за фасадом красивої картинки? Орендоване у банку приміщення, за яке незрозуміло хто має сплачувати? Відсутність правових підстав для відкриття? По суті, усе було зроблено на соплях і саме для картинки.
Тож, коли черга дійшла до Резніченка, він повинен був теж розповісти про те, що зробили ми. Про той-таки iGov. Але не став. Замість цього він зауважив, що аудиторія ніяк не відреагувала на успіхи Ігоря Райніна, але бурхливо аплодувала після виступу Саакашвілі.
«Я не зачитуватиму свою промову, я просто хочу, щоб ви помітили, що всі інші теж працюють», – сказав Резніченко. І додав, що, наскільки йому відомо, з Будинком юстиції в Одесі є певні системні проблеми, що Дніпропетровська ОДА піти аналогічним шляхом ніяк не може, що це незаконно, що треба спершу змінити законодавство, що дозволяє відкривати Будинки юстиції, інакше до керівників ОДА приходитимуть прокурори. Зокрема, не були зрозумілі джерела фінансування одеського Будинку юстиції. І він не розуміє, чому в гонитві за популізмом не можна усе зробити згідно із законом, усе підготувати і потім відкрити, а не робити абияк.
Більш того, він чудово розумів, що подібне рішення неможливо масштабувати в принципі.
Саакашвілі перебив Резніченка, сказавши, що коли чекати законів, то нічого не вийде. І запитав Валентина: «Вам що краще – щоб Україна швидко розвивалася, чи щоб до вас не приходив прокурор?» Резніченко відповів: «Мені краще, щоб країна жила згідно із законом. І починати потрібно із себе».
Річ у тім, що ми на той час уже почали активно впроваджувати електронні послуги, і допомагав нам у цьому Дмитро Дубілет, який побудував одну з найкращих банківських систем – ПриватБанк, а відтак – МоноБанк. Точніше, це ми допомагали йому. Він ставив нам завдання як ідеолог iGov, ми їх виконували. Несподіваний розподіл ролей у зв’язці волонтер – ОДА, але у нас саме так і було. Ми працювали відповідно до законів. І там, де Діма винаходив спосіб впровадити щось, ми вигадували для цього юридичний супровід.
Пізніше ми проаналізували слова Президента і дійшли висновку, що недостатньо висвітлюємо нашу роботу – у тому числі успіхи. Глава держави тоді сказав нам, що «вміли приготувати, та не вміли подавати». Так, про наші досягнення мало хто знає. Ми не поводилися, як Саакашвілі, не били себе в груди, ми дійсно вважали, що наші справи про нас самі говоритимуть, а не навпаки. Ми не ставили наметів на дорозі, яка потребувала капітального ремонту, ми ремонтували її. Виявилося, що цього недостатньо.