Всего за 319 руб. Купить полную версию
І Буґо-но суке таки вмовив панночку піти на прощу до святилища Хацімана. Дізнавшись у тамтешньої людини, що в святилищі досі служить монах, один з п’яти верховних його служителів, що добре знав його покійного батька Дадзай-но сьоні, він закликав його до себе й попросив супроводжувати панночку під час прощі. Потім Буґо-но суке послав її помолитися до буддійського храму в Хацусе. «Навіть у Морокосі[43] богиня милосердя Каннон з Хацусе славиться чудодійною силою, – сказав він, – тим паче вона не обійде своєю милістю нашу панну, яка прожила довгі роки в глухій провінції нашої країни». Було вирішено, що заради такої милості дівчина піде туди пішки, і вона, хоч і не звикла до таких випробувань, таки послухалась і подалася до храму. «За які злочини в попередньому житті я мушу поневірятися в цьому світі? Якщо моя мати покинула цей світ, то пожалій мене і відведи до неї! – благала вона богиню Каннон. – Якщо ж вона ще жива, то покажи її мені!» Хоча дівчина зовсім не пам’ятала матері і не уявляла собі її обличчя, проте щоразу, коли їй ставало особливо сумно, зітхала: «От якби матінка була зі мною!» Виснажена довгим шляхом, вона так ослабла, що, коли на четвертий день на варту Змії[44] прочани насилу дісталися до місцевості під назвою Цубаіці, вона, остаточно знесилівши, почувалася мало не мертвою.
Хоча прочани пройшли не дуже довгу відстань і раз у раз перепочивали, але панна так змучилася, що вже ледве переставляла ноги, а тому не було іншої ради, як зупинитися на нічліг у Цубаіці. Крім Буґо-но суке, їх супроводжували два охоронці з луками і троє чи четверо слуг. Жінок всього було троє, всі в дорожньому вбранні, обслуговували їх дві підстаркуваті служниці. Поки подорожні, не привертаючи до себе уваги, готували лампади для богині Каннон, зовсім смеркло. Але повернувся монах, господар заїзду, і невдоволено забурчав: «Я чекаю гостей. А сюди зайшли якісь чужі люди й хазяйнують, як їм хочеться…» І саме тоді справді з’явилися інші прочани. Судячи з усього, вони також подорожували пішки. Серед прибульців були дві начебто родовиті пані та чимало слуг і служниць. Четверо чи п’ятеро чоловіків, одягнених скромно, але зі смаком, вели на поводу коней. Монах, господар заїзду, заклопотаний тим, щоб обов’язково розмістити нових прочан, ходив нервово по кімнатах, чухаючи потилицю. Супутники Буґо-но суке почувалися незручно перед ним, але вже не мали сили перебиратися кудись інде, а тому чоловіки прилаштувалися в одному кутку задньої кімнати, жінки – в іншому, а панна відгородилася ширмою.
Нові прочани, судячи з їхнього вигляду, також не були людьми високого рангу. Поводилися вкрай тихо, намагаючись допомагати одне одному. І от виявилося, що серед них була Укон, яка не переставала оплакувати розлуку з Юґао, матір’ю панночки. Навіть тепер, після стількох років служби в садибі Ґендзі на Шостій лінії, вона, пригнічена невизначеністю свого становища, часто бувала в Хацусе. Хоч вона звикла до пішої ходи, але цього разу, навіть без зайвих речей при собі, таки втомилась і прилягла відпочити. І саме тоді до ширми, що стояла неподалік, підійшов Буґо-но суке з невеликою тацею в руках, мабуть, несучи їжу для панни.
«Передайте це панні, – попросив він. – Шкода тільки, що у нас немає столика». Почувши такі слова, Укон здогадалася, що особа за ширмою вищого, ніж вона, рангу й крадькома зиркнула у щілину завіси коло себе. Обличчя чоловіка, якого вона побачила, здалося їй знайомим, але хто він насправді, вона не могла згадати. Укон бачила його ще юнаком, а тепер він був товстий, із засмаглим обличчям та й надто скромно одягнений. Відтоді минуло стільки років, то хіба вона могла його відразу впізнати? «Сандзьо, тебе кличе панна!» – гукнув чоловік, і Укон, побачивши жінку, до якої той звертався, зрозуміла, що знає також і її. Згадавши, що то була служниця покійної, яка довго жила з нею і навіть супроводжувала її до тієї таємної оселі, Укон подумала, наче все це їй сниться.
Вона дуже хотіла розгледіти, хто ховається за ширмою, але, на жаль, не могла. «Спитаю в Сандзьо, – вирішила нарешті Укон. – А той чоловік, напевне, Хьотода[45], як колись його називали. Може, з ними і дочка покійної?» Не в змозі більше терпіти, Укон гукнула до Сандзьо, що старанно обслуговувала панну за ширмою, але та прийшла не відразу. Укон навіть розсердилася на неї, хоча й несправедливо. Та ось нарешті з’явилася Сандзьо. «Нічого не розумію! Хіба столична пані може знати мене, служницю, що років двадцять прожила на Цукусі? Напевне, ви плутаєте мене з кимось», – сказала вона й підійшла до Укон. На Сандзьо було провінційне темно-червоне спіднє вбрання, а поверх нього – тонка шовкова накидка. Вона сильно розповніла за минулі роки, і Укон мимоволі зніяковіла, згадавши, що й сама вже немолода. «А ну подивіться на мене, впізнаєте?» – спитала вона, висунувши голову вперед. Поглянувши на неї, Сандзьо сплеснула руками. «Та невже це ви? Ой, я така рада, така рада! Звідки ви сюди прибули? А пані з вами?» – і вона голосно заридала. Згадуючи той час, коли Сандзьо була юною дівчиною, і перебираючи в пам’яті минулі місяці й роки, Укон також ледве стримувала сльози. «Спершу скажіть, чи годувальниця з вами? І що сталося з панною? А з Атекі?» – питала вона, не згадуючи тільки про їхню колишню господиню[46]. «Всі, всі з нами. І панна також. Вона вже зовсім доросла. Треба розповісти про все годувальниці!» – сказала Сандзьо і пішла.
Усіх приголомшила така несподівана новина.
«Ой, мені здається, наче все це сон… Невже я нарешті побачу ту особу, яка повелася з нами так немилосердно?..» – проказала годувальниця, поспішаючи до Укон. Відсунувши ширму, яка їх розділяла, жінки спочатку не могли й слова вимовити, тільки мовчки плакали, радіючи, що колишньої відчуженості наче й не було. Трохи оговтавшись, стара годувальниця вела далі: «Що сталось з моєю господинею? Всі ці роки я молила богів і будд, щоб хоч уві сні мені відкрили, де вона тепер, але в той далекий край навіть вітер не доносив жодних звісток, тож відчай не полишав мене ні на мить. Шкода, що мені, старій, даровано таке довге життя, але тривога за милу дитину, яку мати покинула, заважає перейти в інший світ і не дозволяє мені склепити очей». Хоча, вислухавши годувальницю, Укон подумала, що відкрити їй правду тепер ще важче, ніж колись давно, але все-таки сказала: «Ой, та чи варто зараз про це говорити? Пані давно вже немає на цьому світі…» І відразу всі троє розплакалися, ледве стримуючи ридання.
А коли смеркло, слуги, приготувавши світильники, нагадали прочанам, що пора вирушати до храму, і схвильованим жінкам довелось розлучатися. «Може, підемо разом?» – запитала Укон, але годувальниця відмовилася, подумавши, що її супутники не зрозуміють такої поведінки, тим паче що й Буґо-но суке нічого про це не знав. А тому обидва гурти прочан вийшли з дому без особливих церемоній кожен окремо. Крадькома поглядаючи на супутниць годувальниці, Укон помітила попереду інших одну чарівну особу, вельми скромно одягнену. Крізь її тонке вбрання, яке зазвичай носять четвертого місяця, просвічувало пишне волосся. І Укон відчула, як її серце защеміло від жалю.
Вона звикла багато ходити пішки, тож першою дісталася до храму. Решта прочан, підтримуючи втомлену панну, прийшли, коли нічна служба вже почалася. В храмі було шумно і багатолюдно. Укон зайняла місце праворуч від фігури Каннон. Для дівчини та її супутників, які, очевидно, не мали близьких знайомих серед священників храму, виділили найвіддаленіші місця в його західній частині. «Мабуть, вам все-таки краще перейти сюди», – запропонувала Укон, і годувальниця, залишивши чоловіків і стисло пояснивши Буґо-но суке, в чому річ, перевела панну до неї. «Хоча я низького роду, але маю щастя служити в домі Великого міністра[47], – сказала Укон, звертаючись до годувальниці, – а тому в дорозі я без жодного почту не боюся, що хтось мене скривдить. Та було би прикро, якби у такому місці знайшлися погані люди, готові познущатися з таких провінціалів, як панночка». Укон дуже кортіло поговорити з дівчиною, але раптом гучні голоси прочан, і вона також почала подумки волати до богині Каннон. Колись Укон завжди просила допомогти їй розшукати дочку господині, а тепер, коли її бажання сповнилося, вона благала, щоб Великий міністр прийняв дівчину та подбав про її майбутнє.