– Ні, це місто назвали його ім’ям. Його збудували на території болота, відомого як Колумбія, через яке тече річка Потомак.
– А Бристоль також назвали на честь людини?
– Ні, – усміхнувся Старий Джек, котрого розважило те, як допитливий розум Гаррі швидко перейшов від одного суб’єкта до іншого. – Бристоль спершу називався Бриґстоу, що означає ділянка біля мосту.
– А коли він перетворився на Бристоль?
– Історики мають різні версії щодо цього, – пояснив Старий Джек. – Хоча Бристольський замок Роберт Ґлостершир збудував іще 1109 року, коли побачив можливість торгувати вовною з ірландцями. Після цього місто перетворилося на торговий порт. Відтоді воно стало центром кораблебудування на сотні років і почало зростати іще швидше, коли 1914-го знадобилося збільшити наш військово-морський флот.
– Мій батько воював на Великій війні, – з гордістю сказав Гаррі. – А ви?
Уперше Старий Джек завагався, перш ніж відповісти на запитання Гаррі. Він просто сидів і мовчав.
– Мені шкода, пане Коломазь, – сказав Гаррі. – Мені не варто було пхати носа, куди не треба.
– Ні-ні, – заперечив Старий Джек. – Просто мене про це не питали вже багато років.
Він замовк і розкрив долоню, на якій лежали шість пенсів. Гаррі взяв маленьку срібну монетку і куснув її, бо бачив, як це робить його дядько.
– Дякую, – сказав він перед тим, як сховати скарб до кишені.
– Підіть і купіть собі риби та картоплі у портовій кафешці, але не кажіть своєму дядькові, бо він запитає, звідки взялися гроші.
Насправді Гаррі зроду нічого не казав дядькові про Старого Джека. Якось почув, як Стен розповідав його мамі:
– Того бовдура давно треба замкнути.
Хлопець запитав у панни Мандей, хто такий бовдур, бо не зміг знайти цього слова у словнику, а коли вона пояснила, то він уперше второпав, наскільки дурним був його дядько Стен.
– Не обов’язково дурний, – зауважила панна Мандей, – просто погано поінформований, а тому упереджений. – Не сумніваюся, Гаррі, – додала вона, – що у своєму житті ти зустрінеш іще багато таких чоловіків, і дехто з них займатиме набагато вище становище, ніж твій дядько.
3
Мейзі зачекала, доки не почула, як зачиняються вхідні двері, аби переконатися, що Стен уже пішов на роботу, відтак оголосила:
– Мені запропонували працювати офіціанткою у «Королівському готелі».
Ніхто з тих, хто сидів за столом, не озвався, бо розмови під час сніданку мали відбуватися за звичною схемою і нікого не заскочувати зненацька. У Гаррі виник добрий десяток запитань, які він не хотів ставити, позаяк чекав, що спершу своє слово скаже бабуся. А вона зосереджено наливала собі іще одне горнятко чаю, ніби й не почула, що сказала донька.
– Хтось із вас скаже хоч щось? – поцікавилася Мейзі.
– Я навіть не знав, що ти шукаєш іншу роботу, – наважився Гаррі.
– Я й не шукала, – зізналася жінка. – Але минулого тижня пан Фремптон, управитель «Королівського готелю», зайшов до «Тіллі» на каву. Він приходив іще кілька разів і кінець кінцем запропонував мені роботу!
– Я думала, що тобі подобається в цукерні, – зауважила бабуся, нарешті приєднавшись до бесіди. – Зрештою, панна Тіллі добре платить, а час…
– Мені подобається, – визнала мама Гаррі, – але пан Фремптон пропонує мені п’ять фунтів на тиждень і половину всіх чайових. Я могла б приносити додому шість фунтів щоп’ятниці.
У бабусі відвисла щелепа.
– Але ж тобі доведеться працювати й уночі? – запитав Гаррі, коли закінчив облизувати миску Стена із залишками каші.
– Ні, я не буду, – заперечила Мейзі, погладивши п’ятірнею волосся сина. – Ба навіть більше: матиму один вихідний день на два тижні.
– А ти маєш відповідний одяг для такого великого готелю, як «Королівський»? – поцікавилася бабуся.
– Мені видадуть уніформу й свіжий білий фартух щодня. У готелі навіть є своя пральня.
– Не сумніваюся, – зазначила бабуся, – але передбачаю одну проблему, адже нам усім доведеться навчитися жити з…
– З чим, мамо? – запитала Мейзі.
– Ти врешті-решт зможеш заробляти більше за Стена, а це йому не сподобається анітрохи.
– Тоді йому доведеться із цим змиритися, чи не так? – промовив дідусь, уперше за кілька тижнів висловивши свою думку.
* * *
Додаткові гроші стали неабияк корисними, особливо після того, що сталося на Великдень. Мейзі вже намірялася покинути церкву після служби, коли панна Мандей цілеспрямовано попрямувала проходом до неї.
– Чи можу я побалакати з вами особисто, пані Кліфтон? – запитала вона і, розвернувшись, подалася у бік захристя.
Мейзі гналася за нею, неначе малюк за Гамельнським дудариком[6]. Вона боялася найгіршого. Що Гаррі накоїв цього разу?
Жінка зайшла за реґенткою хору до захристя і відчула, як її ноги підкосилися, коли побачила преподобного Воттса, пана Голкомба та іще якогось чоловіка, які стояли там. Коли панна Мандей тихо причинила двері за нею, Мейзі нестримно затіпало.
Преподобний Воттс поклав руку їй на плече.
– Нема потреби так переживати, моя люба, – запевнив він. – Навпаки, сподіваюся, що ви визнаєте нас провісниками радісних новин, – додав він і запропонував їй присісти.
Мейзі опустилася у крісло, але її все одно не перестало сіпати. Щойно всі сіли, слово взяла панна Мандей.
– Ми хотіли поговорити з вами про Гаррі, пані Кліфтон, – почала вона.
Мейзі стиснула зуби: що міг той хлопчисько накоїти такого, щоб зібрати докупи трьох таких поважних людей?
– Не буду ходити навколо, – продовжила регентка. – Хормейстер із Святого Беди підходив до мене і запитав, чи не забажає Гаррі подати своє ім’я на їхню хорову стипендію.
– Але ж він дуже щасливий у церкві Святого Різдва, – розгубилася Мейзі. – Та й де та церква Святого Беди? Ніколи не чула про неї.
– Святого Беди – не церква, – пояснила панна Мандей. – Це хорова школа, яка готує кадри для церкви Святої Марії у Редкліфі, яку, як відомо, королева Елізабет описала як найкращий і найбагатший храм у всій країні.
– Чи доведеться йому змінити також і школу, як і церкву? – запитала Мейзі з недовірою.
– Спробуйте поглянути на це як на можливість, що може змінити все його життя, пані Кліфтон, – утрутився пан Голкомб, вперше озвавшись.
– Але ж як йому тягатися з тамтешніми тямущими хлопцями?
– Сумніваюся, що у школі Святого Беди є багато дітей, розумніших за Гаррі, – зауважив пан Голкомб. – Адже він найметкіший хлопчина з усіх, кого я будь-коли навчав. Хоча буває, що хтось із хлопчиків випадково й потрапляє до ґімназії, однак жодному з наших учнів зроду не пропонували вступити до школи Святого Беди.
– Є і ще щось, що вам потрібно знати, перш ніж прийняти рішення, – додав преподобний Воттс.
Мейзі стривожилася ще більше.
– Гаррі доведеться поїхати з дому на весь термін навчання, адже Святий Беда – інтернат.
– Тоді про це й мови бути не може, – виснувала Мейзі. – Я не можу собі цього дозволити.
– Це не стане проблемою, – заперечила панна Мандей. – Якщо Гаррі запропонують стипендію, школа не лише відмовиться від будь-яких грошових внесків, але й виплачуватиме йому стипендію десять фунтів на триместр.
– А хіба це не одна з тих шкіл, де батьки носять костюми та краватки, а матері не працюють? – запитала Мейзі.
– Іще й не таке, – видихнула панна Мандей, намагаючись пролити більше світла на тему. – Викладачі там носять довгі чорні хламиди й квадратні шапки на головах.
– І все ж, – наполягав преподобний Воттс, – принаймні Гаррі там не лупцюватимуть паском. Учителі Святого Беди набагато педагогічніші. Вони використовують для цього ціпки.
Не засміялася лише Мейзі.
– А якщо він не захоче піти з дому? – запитала вона. – Він уже звик до Меррівудської початкової школи і не захоче відмовлятися від місця старшого хориста у церкві Святого Різдва.
– Маю зізнатися, що моя втрата буде навіть більшою, ніж його, – зітхнула панна Мандей. – Але я впевнена, що наш Господь не захоче, щоб я стала на шляху такої обдарованої дитини винятково через свої власні егоїстичні бажання, – додала вона тихо.