Під цю пісню плачуть українські матері, котрі кожної миті чекають своїх синів…
Час засвідчив, що пісня стала візитівкою колективу. Відтоді й пішла фраза – «Льонок» – то Сльота, а Сльота – то «Льонок»!
1989 року житомирська влада вирішила вшанувати мелодію Івана Сльоти. На міській ратуші Житомира із гучномовців біля головного годинника щогодини можна почути кілька тактів «А льон цвіте…» Хоч у вірші немає згадки про Житомир, та більш вдалої мелодії для цього міста, мабуть, годі й придумати.
Білі лебеді
Вірш Михайла Ткача
Музика Олександра Білаша
Талановитому Михайлові Ткачу доля відвела 17 плідних років співпраці з таким же, як і він, обдаруванням – композитором Олександром Білашем. Їх також єднала не лише творча, а й справжня чоловіча дружба.
«Друга можна мати одного, двох (товаришів буває більше). Для мене одним з них є Михайло Ткач. Наша дружба перевірена роками, найкращими і найтяжчими хвилинами життя: ми завжди ділимо з ним радість і горе, – щиро говорив Олександр Білаш. – Окрім цього, я люблю Ткача як поета – мені близька за характером і світосприйняттям його лірика, яка з кожним роком набуває все ширшого громадянського звучання».
У своїй творчості самобутній Михайло Ткач неодноразово переконує: якщо б не було вірності, милосердя, самопожертви, то й весна не здалася б, не залишилося б що воскрешати в людських душах після довгої холодної зими. До подібного висновку підводить і вірш «Білі лебеді», який став прекрасною піснею з чудовою мелодією Олександра Білаша: «Хай вже краще висохне озерце, Ніж кохання в лебединім серці».
Поет порівнює лебедину любов із «піснею у зеніті». Для того, аби звучала пісня кохання, ці птахи завжди мусять бути разом. Та поетова уява домальовує картину, що рано чи пізно має стати реальністю: лебідки нема, лебідь у розпачі складає крила й падає з неба. Автор намагається сповільнити плин часу, щоб закохані довше побули разом: «Не летіть, літа, так дуже швидко, Хай поплава з лебедем лебідка».
Улюблений співак поета Дмитро Гнатюк завжди дорожив своїм земляком і його творчістю: «Михайло з юних літ завжди був високопорядною людиною. Згадую, як він мене запрошує на свої концерти. І завжди хвилюється, ніяковіє. Хоче заплатити мені, а грошей нема. А я жодних умов ні йому, ні комусь іншому ніколи не висував. Але він щораз хвилювався, так йому пекло оте безгрошів’я. Я завжди у нього співав безплатно. Хоча дехто, знаю, і навіть молодші наші земляки – буковинці, вивертали його, як кожух догори ворсом, з тією платнею. Незадовго до смерті на одному своєму такому творчому вечорі Михайло мене кличе: «Дмитре, ходи до мене». Я підходжу за кулісами, а в нього очі світяться: «Я хочу тобі заплатити нарешті». Я йому: «Михайле, та ж у нас традиція – я ж у тебе безплатний». Він тоді ніби затявся – візьми конверт, і квит! І всукав – таки його мені. Знаєте, я чомусь думаю, що ото з тими попередніми умовами, з тим «рванням» грошей втрачається щось дуже важливе, людське. Щось є в тому недобре».
Народність як основну ознаку лірики Михайла Ткача, як запоруку її популярності виокремлював і Петро Осадчук: «Секрет не тільки в тому, що талановиті композитори написали таку музику на вірші поета, яка органічно зливається з текстом, музично «прочитує» зміст поезії і вияскравлює художньо – виражальні засоби. Багато важить сама природа творчості Ткача, духом близької до народного життя, а в деталях, емоційних акцентах зосередженої на його святощах: любові до батька й матері, до рідного краю; зосередженої на красі взаємин між хлопцем і дівчиною, чоловіком і жінкою».
«Пісня для мене, – говорив Білаш, – не жанр, то любов! На все життя… Недарма її називають душею народу, його «поетичною біографією» (вислів незабутнього Олександра Довженка). Якби мені вдалося створити десь із п’ятірко пісень,… вартих чогось – вважав би себе щасливим».
Білий сніг на зеленому листі
Вірш Михайла Ткача
Музика Олександра Білаша
Пісенна творчість Михайла Ткача як самобутнє явище національної культури та, зокрема, літератури досі мало досліджене. Уся пісенна лірика Михайла Ткача (а це сотні творів, написаних у співавторстві з Платоном Майбородою, Олександром Білашем, Степаном Сабадашем, Володимиром Івасюком, Павлом Дворським, Ігорем Покладом, Ігорем Шамо, Олександром Злотником, Миколою Мозговим та ін.) є одою любові: до матері, України й жінки. Ткачеві пісні про кохання максимально наближені до народних зразків. Вони вважаються частиною так званої поп-культури, проте цю приналежність можна означити як умовну, виправдану хіба що явищем популярності творів. У корені ж ситуація виглядає інакше: поп – культура покликана виконувати розважальну функцію, що не є визначальним для лірики Михайла Ткача. Його пісні, услід за народними, насамперед, виховують суспільство на засадах добра, милосердя, щирості, справедливості, любові, поваги, вірності та краси.
Одного разу у Києві, виходячи з Міністерства культури, Михайло Ткач побачив неочікуваний ранній сніг і відразу ж сказав Олександрові Білашу написати пісню «Сніг на зеленому листі». Треба визнати, що поет ніколи не був голослівним. Усе, що виривалося з його вуст, мало втілення у житті. Відтак народилася ще одна гарна пісня.
«Пропагував я пісні Олександра Білаша. Хто б і що нині не говорив, але саме я був першим виконавцем понад двадцяти найвідоміших пісень Олександра Івановича, з яким ми товаришували довгі роки, – з гордістю говорив Микола Кондратюк. – Серед них – «Два кольори», «Ясени», «Прилетіла ластівка». Пощастило мені першим виконати й їхню з Михайлом Ткачем «Білий сніг на зеленому листі». У Білаша поганих пісень не було».
Пісня «Сніг на зеленому листі» цікава тим, що в ній відбувається розвиток зазначених асоціацій аж до повного переосмислення. Через мотив чекання і з допомогою психологічного паралелізму автор відкриває палітру переживань ліричного героя: здивування, тривогу, сумнів, надію тощо. Коли очікування тільки – но починається, герой не відчуває загрози і не усвідомлює трагедії «раннього снігу на зеленому листі» (зимового подиху восени – тепла, скутого холодом, – любові, яка зустріла байдужість). Поки що для нього цей сніг – «як сміх».
Кульмінація твору – болісне прозріння, що приходить на зміну безтурботності: «…упав на мій сміх раптом сніг, раптом сніг, Сніг, як біль, на зеленому листі».