Наступний етап розвитку внутрішньої драми ліричного героя – «сніг, як сум». У останній строфі мотив чекання звучить найвиразніше: «Я виходити буду щодня на поріг, Сподіватися буду, що прийдеш колись ти». За ступенем відданості це чекання закоханого хлопця можна порівняти хіба що з образом материнського (вічного) чекання на сина. Мотив чекання тут споріднений із мотивом вірності. Оптимістичне завершення історії вимагає позитивного осмислення образу снігу: «… для мене той сніг – ранній сніг, ранній сніг – Пізній цвіт на зеленому листі». Водночас це протилежне прочитання «холодного» символу: сніг порівнюється із цвітом, який є атрибутом весни, тобто переймає «теплу» символіку цвіту, символіку любові.
В наше місто приходить весна
Вірш Миколи Сома
Музика Оскара Сандлера
Як красиво і чарівно у нашій столиці у травні, коли цвітуть каштани: диво з див! Мабуть, не випадково 1965 року Київська кіностудія імені Довженка зняла ліричну комедію «Місяць травень» з життя столичних студентів. Кінокомедія розповідає про молоду студентську сім’ю, якій кохання допомагає долати всі життєві труднощі.
На екрані старі тролейбуси на Хрещатику, цнотливий центр, готель «Москва» (нині «Україна»), Палац Спорту, метро на гірку – на Печерськ… і повсюдно багато – багато зелені!..
Режисер Григорій Ліпшиць і сценарист Фелікс Миронер зуміли запросити для запису титульної пісні популярну співачку того часу Майю Крісталінську, яка чудово виконала «В наше місто приходить весна» українською!
Правда, у титрах прізвище співачки не вказане, на той час подібна практика була поширена, на авторські права виконавців мало хто зважав… Що цікаво, фільм знятий російською мовою, а пісня – рідною!
Досить неприродно, чужою мовою розмовляють Микола Яковченко (у ролі коменданта гуртожитку) і Нонна Копержинська (вона ж Секлета Пилипівна з екранізації «За двома зайцями»).
Вірш до пісні написав український поет Микола Сом, а музику – Оскар Сандлер, автор легендарної дитячої колискової «Заходить до хати»… Картина «Місяць травень» спеціально була випущена на екрани 1 травня того ж 1965 року.
Що ж до Маїй Кристалінської, вона була перлиною виконання задушевних пісень радянської держави 1960–1980–х років. Її голос був кожному настільки рідним, милим і затишним, що глядачі на концертах відчували себе маленькими дітьми. За цей дар співачку називали «матусею естради». Лише обмежене коло друзів та рідних людей знали, чому так сумно звучить її голос, чому виконує лише сумні пісні. Мало хто знав, що незмінна косинка на шиї співачки – не талісман, не новомодна вигадка, яку відразу почали копіювати багато жінок тодішньої держави, – вона приховувала величезну людську трагедію. Чверть століття співачка прожила, чекаючи неминучого фіналу. Вона виходила на сцену щоразу як востаннє, віддаючи глядачеві себе і свою ніжність без залишку. Ніхто й подумати не міг, що в цих величезних сумних очах ховалася страшна таємниця – невиліковна хвороба. У неї лікарі виявили пухлину лімфатичних залоз (лімфогранулематоз). Але навіть це не змогло перешкодити її щастю. Майя Кристалінська не була сліпучою красунею. Але всі, хто перебував поруч з нею бодай хвилину, відчували її рідкісну привабливість, світлу ауру, надзвичайну жіночу м’якість. І дивовижний голос, яким співала її душа. Слава Богові, що дав нам можливість нині слухати у виконанні співачки кілька пісень українською мовою, в яких зовсім не відчувається жодного акценту. Для неї писали навіть Андрій Малишко та Платон Майборода. Видається, що їх виконавиця – корінна з діда – прадіда щира українка!
Хоч доля відвела Майї Кристалінській усього 53 роки земного життя (померла у 1985–му), й досі голос великої співачки стає таємниче незбагненним і неповторним. Вслухаючись в нього, розумієш, якою має бути людина – великодушною, глибокою і з величезним серцем любові! На превеликий жаль, не доспівала, не долюбила…
Відлуння твоїх кроків
Вірш Володимира Вознюка
Музика Володимира Івасюка
Пісню «Відлуння твоїх кроків» уважають одним із найкращих творів композитора Володимира Івасюка. Автор називав її типовим українським романсом. Поетові Володимиру Вознюку вдалося написати вірш всього за день, а її знають і люблять вже не один десяток років. І хоч пісню переспівали популярні співачки різних часів: Лідія Відаш, Людмила Артеменко, Софія Ротару, все ж Володя Івасюк на початках хотів довірити її долю солістам ансамблю «Смерічка» Левка Дутковського Василю Зінкевичу і Назарію Яремчуку. Згодом композитор зрозумів, що лише жіночий голос здатний «зробити з неї шедевр», тільки жінка зможе зворушливо виконати її… Задушевна, вишукана мелодія, милозвучні слова одразу запали у людські серця, і на довгі–довгі роки пісня стала популярною. Автора вірша «Відлуння твоїх кроків» Володимира Вознюка знають у мистецьких колах ще й як директора Чернівецького літературно – меморіального музею Ольги Кобилянської.
А все почалося теплої, золотистої осені 1969 року. «20–річний Івасюк в одному з туристичних походів познайомився з моїм товаришем Миколою Коломійцем (нині він живе і працює на Хмельниччині). Цікаво, що і я, і Микола вже тоді (а навчалися ми на третьому курсі філологічного факультету Чернівецького університету) писали вірші, – каже поет Володимир Вознюк. – Микола запросив Володю до себе в гості. Ми мешкали в одній кімнаті студентського гуртожитку на вулиці Островського (тепер вулиця названа ім’ям Сіді Таль). Володя приніс готову музику і запропонував написати слова до неї Миколі. Потрібне композиторові поет не зміг народити, і Володя запитав мене, чи не зміг би взятися за текст. Він мені сказав, що хотів би бачити у вірші. Я записав музику на свій магнітофон «Весна», який у ті роки серед молоді вважався ледь не останнім «писком» моди і техніки. Слова написав за день, а наступного показав їх Володі. Той, прочитавши, відразу сказав: «Старий, тобі це вдалося зробити!» Ось цей майже перший варіант і співається досі.
У мене пісня починалася так: «Впали кроки і забрали спокій, Ти від мене йдеш в осінню ніч…» У записах же чомусь з’являлося інше – «Твої кроки мій забрали спокій…», де вже у першому слові «твої» спотворювався наголос. Ще Володя ніяк не міг второпати зміст останнього рядка першого куплету, тому запитав: «А як можна збоку віями торкатись пліч?» Я йому пояснював, що це дуже просто: хлопець вищий своєї коханої дівчини, яка йде збоку і віями торкається його пліч. Але пісня писалася для чоловічого голосу, хоч нині вона популярна і улюблена з жіночої подачі. Так і було в першому варіанті: «Скажи, чому на вустах моїх є тінь журби, Луну одну залишила мені ти?»
Володя хотів її запропонувати Володимирові Голубу (був колись такий популярний співак, згодом він емігрував за океан). Могли «Відлуння твоїх кроків» заспівати Василь Зінкевич з Назарієм Яремчуком. Зберігся лист Володі, датований 26 жовтня 1969 року керівникові «Смерічки» Левкові Дутковському: «Якщо маєш потребу в нових піснях, то я вишлю тобі її (можу зробити оркестровку). Напиши мені, чи маєш добрий голос (тенор), на який я міг би розраховувати. Пісня називається «Відлуння твоїх кроків».