Всего за 69.9 руб. Купить полную версию
– Зброя. Стукіт. Мама. Стукіт. Тато. Стукіт. Хочу додому. Стукіт. Гірея. Стукіт. Чари. Стукіт. Гірея дурепа. Стукіт.
Тим же займалися і його друзі.
– Що тут за чортівня відбувається? – зненацька пролунав за їхніми спинами чийсь голос.
Друзі обернулися. Посередині кімнати висів великий екран, із якого на них дивився якийсь дядько з бородою. Дядько був видний по пояс і зовсім чудернацько вдягнений: голова зав'язана хусткою вузлом назад, чорний шкіряний жилет з незліченною кількістю блискучих металевих кнопок і ланцюжків, які висіли в найнесподіваніших місцях. Жилет був розстебнутий на грудях, порослих густим чорним волоссям. На кінчику носа, тримаючись незрозуміло на чому, висіли сонцезахисні окуляри.
– Ну, я чекаю відповіді!
– А ви, власне, хто будете? – питанням на питання відповів Рикпет.
– Я – Великий Процесор! Як ти, глюк, смієш зі мною так розмовляти?
– Який я вам глюк? І чому ви мені «тикаєте»? Ми що, з вами разом свині пасли?
– Що робили? – ошелешено перепитав Великий Процесор.
– Свині пасли, – не зовсім упевнено повторив Рикпет. Він чув якось цей вираз від тата й, чесно кажучи, мав досить нечітку уяву про його значення.
– Ні, ти явно не глюк… – розгублено сказав Великий Процесор. – То хто ж ви?
– Ми всі заекранники. Гірея затягла нас до гри, щоб ми грали на її боці. Але ми не глюки, ми живі люди. І хочемо додому, а для цього треба знати заклинання. Ось.
– Живі люди? У Заекранні?! Чипсете!!!
Дід повернувся, і заекранники встигли прочитати на його спині зроблений блискучими заклепками напис: «Я тут головний». Напис був виконаний у формі ока, де зіницею служив займенник «Я».
– До Гіреї! Негайно!
І екран згас. Заекранники так і не зрозуміли, хто такий Чипсет і що йому доручив Великий Процесор.
Рівномірні удари у двері раптом припинилися і за дверима почулося густе, низьке ревіння.
– Волохатий дракон! – першим здогадався Кадим. Одним могутнім ударом дракон висадив двері, розметавши по кімнаті ретельно складену й, як вважали заекранники, цілком надійну барикаду.
– Ну, ось і геймовер… – згаслим голосом сказав Васла.
– Фігушки! – пробурмотіла Шаната, приклавши щоку до приклада. Клацнув самотній постріл, і в правому вусі дракона з'явилася друга дірочка. Програма зависла. Як і вперше, дракон, перелякано нявкаючи, спробував сховатися. Він стрибнув під стіл чарівниці, який, звичайно, розлетівся на шматки. Довгий хвіст зметнувся в повітрі й кінчик, який закінчувався невеликою пікою з кістки, зігнувся в бік екранів.
– А-а-а!!! – закричав Рикпет, злякавшись, що дракон розіб'є монітори й повернення друзів у їхній світ стане неможливим. Кістяна піка стрімко наближалася до стіни з моніторів. Але вона не розбила екран, вона поринула в нього!
– Геймовер! Геймовер! – закричав Кадим. – Заклинання! Це заклинання!
Усі кинулися до своїх екранів. Програма швидко перезавантажувалася, і залишилися лічені секунди до перетворення переляканого кота на смертельно небезпечного нещадного волохатого дракона.
– Шано, я знайду тебе в Києві!
– Шукай на Подолі! Сотий ліцей! – і Шана, на льоту крикнувши заклинання, зникла в моніторі.
Пролетівши крізь монітор, Рикпет тріснувся головою об шафу. В очах потемнішало. Але він був дома! Ура! Він був дома! Піднявся на ноги й оглянув кімнату. Хтось торкнув його за ноги. Рикпет, тобто уже Петрик, зреагував, з розвороту вдаривши ногою цього когось у м'яке черево. Цей «хтось» виявився його улюбленицею кицькою Ксюхою. Кицька, скривджено нявкаючи, полетіла під ліжко.
– Лазять тут глюки… Ой!.. Ксюхо! Ксюнечко…
Петрик засопів, поліз під ліжко й витяг за ногу перелякану кицьку. Він пригорнув її до себе й гладив, гладив, заспокоюючи й цілуючи в холодний вологий ніс. Кицька підняла притиснуті з переляку вуха, і на одному Петрик побачив дві невеликі дірочки.
– Волохатий дракон? То це ти була волохатим драконом? Отакої…
Так закінчилася ця зовсім неймовірна історія, яка почалася з того, що Петрик не послухався мами. Але чи закінчилася? Десь там, у Заекранні, залишився Оріг. Почав розбиратися з Гіреєю Великий Процесор, відрядивши до неї свого помічника Чипсета, а найголовніше – кількість гравців у країні Гіреї не зменшується, а значить, у неї залишається можливість затягувати до себе все нових і нових заекранників.
Частина 2
Операція «Порятунок»
Розділ 1
Незрозумілі сигнали
– Петрику, прокинься! – мама смикнула Петрика за руку.
– М-м-м… – замугикав Петрик і сховав руку під ковдру.
– Прокинься, Наталя дзвонить.