Всего за 69.9 руб. Купить полную версию
Невідомо, чим би закінчилася ця історія, мабуть, мама ліквідувала б це «сімейне нещастя», але саме тоді Таточка перетворилася на Шанату й стала синім воїном чарівниці Гіреї. Спочатку Шанаті, як, утім, і Рикпету, в грі подобалося, але дуже швидко стало набридати. Щодня одне й те ж! А тепер, коли пам'ять повернулася, Шанаті захотілося додому! Вона так сумувала за всіма! Дівчинка струснула головою, проганяючи невеселі думки. Нині треба було думати про інше: як вибратися із Заекрання.
«Як підвісити програму тут, у замку? Де дракон – незрозуміло. У кого ж тоді стріляти, якщо дракона немає? Добре, що-небудь придумаємо, головне, зрозумілий принцип: при зависанні програми контроль Гіреї над заекранниками зникає, – думала Шаната. – Будемо вирішувати завдання крок за кроком. Спочатку треба визначити, де знаходяться монітори. Стіна з моніторів на узліссі – обман, це зрозуміло. Це як у віртуальній телестудії, декорації можна зробити будь-які. Монітори мають бути під'єднані до електричної мережі й до системних блоків, інакше – як і що вони показуватимуть? Де вони можуть бути? Тільки тут, у замку!»
Шаната згадала товсті пучки кабелів, які висіли на стінах. Звичайно! Куди ведуть кабелі – ось що треба простежити! Тоді доберемося й до моніторів. Як це зробити, якщо Голос контролює кожен крок? Та чому це раптом, ні сіло ні впало, усі пересварилися? Хто сказав їй самій, що Васла назвав її дурепою? Та ще й натякнув, що вона товста? Голос сказав, ось хто! Міг він щось образливе набрехати хлопцям? Та запросто! Чого б це Оріг, якому собачки на погонах завжди були до лампочки, раптом на Рикпета накинувся? Ось захист Гіреї – пересварити всіх! Схоже, усе складається. Постривай, адже Рикпет був біля її кабінету, коли її проводжав? Точно! Треба запитати його про кабелі. Якщо дізнатися, куди ведуть кабелі й «підвісити» програму, тоді можна дістатися до моніторів і залишиться тільки дізнатися заклинання. Це вже дещо. Це більше, ніж дещо! Це план! Ну, що ж, мадам Гіреє, стережіться! А заклинання… Вирахуємо й заклинання, дай час.
Заспокоєна тим, що придумала, як їй здалося, перший крок до волі, Шаната розслабилася й непомітно для себе заснула.
Розділ 11
Зрада
Шаната прокинулася в гарному настрої: учора сталося щось приємне. Вона відразу згадала, що придумала план, який допоможе повернутися додому. Треба було поговорити з хлопцями, сама вона, звичайно, нічого не зробить.
Васли й Кадима не було, а Оріг і Рикпет снідали. Сиділи вони за різними столами спинами один до одного. Нашвидку вмившись, Шаната підійшла до Рикпета й розсипала в нього на столі сіль. Так само, не говорячи ні слова, Шаната взяла за комір Оріга й підтягла його до столика. Кінчиком кинджала написала:
– Нас посварила Гірея.
Рикпет кивнув головою:
– Я здогадувався.
Оріг пирхнув:
– Мені наплювати! Яка різниця, хто посварив? Я від своїх слів не відмовляюся!
– Є план, – продовжувала писати Шаната. Якомога коротше висловлюючись, вона виклала свій план.
– Так, – водячи кінчиком кинджала, відповів Рикпет, – там на стінках багато дротів.
– Чудово, – зраділа Шаната, – виходить, монітори знаходяться саме там.
Оріг стояв похмурий і замислений.
– Оце що ви надумали, – раптом запитав він, – розвалити все? А може, мені тут подобається?
– Замовкни! Ти що, того? – Рикпет покрутив пальцем біля скроні. Він схопив кинджал і написав по солі тільки одне слово: «Гірея!».
– А я кажу, що мені плювати! Нехай чує! Я не хочу йти звідси, мені тут подобається, і я не дам розвалити гру!
– Заткнися! – крикнув Рикпет і кинувся на Оріга, намагаючись закрити йому рота долонею. Той спритно перехопив руку Рикпета й кинув його через стегно. Рикпет упав на стіл, зачепивши ногами стільці.
– Дурень! Зрадник! – Шаната щосили штовхнула Оріга в плече.
Оріг, який не чекав нападу з цього боку, не втримався на ногах і сам упав на стіл. Тарілка з макаронами, які він кілька хвилин тому їв, перекинулася й акуратно вляглася йому на голову. Вигляд довгих білих макаронів, які звисають в Оріга буквально з вух, викликав у Шанати, незважаючи на серйозність ситуації, напад реготу. Рикпет подивився на Шанату, потім на Оріга й теж зареготав. У цей час отямився Голос. Регіт друзів змінився хворобливими стогонами. Обоє одержали електробатогом.
– Зрада?! – люто сичав Голос. – Втеча?!
Батіг ще й ще бив заекранників. Оріг дивився широко розкритими очима.
«Ну, що ж… – думав він, – я не хотів… Я, правда, не хотів… А що мені робити? Знову додому? Не хочу! Я не дам усе розвалити! Їм усім добре, у них удома все є! А як мені доводиться, хто-небудь запитав? Нехай тепер спробують, як це… Нехай спробують! Але я ж не хотів… Як мені тепер далі жити? В одній кімнаті з ними?»
– Годі, припини! – пролунав голос Гіреї. Ніхто не помітив, як вона зайшла. – Тікати зібралися? Ну-ну… Залиш цих дурнів. А ти, Орігу, молодець! – вона повернулася до Оріга. – Рикпете, я повертаю тебе в біти! Відтепер собачки на погонах носитиме Оріг. Він заслужив їх більше, ніж ти!
Гірея змахнула рукою. Собачки з погон Рикпета зникли й відразу з'явилися на погонах Оріга.
– Вітаю тебе, байт Оріг!
Оріг щасливо посміхався, по черзі косуючи на погони, які прикрашали золоті собачки, знак байта.
– Зрадник… – неголосно проговорив Рикпет.
– Дурень ти, Рикпете, і вуха в тебе холодні! Зате в мене на погонах золоті собачки, а тебе висікли!
– Ага, – презирливо кинула Шаната, – а ти розумний і вуха в тебе гарячі. Від макаронів!
Гірея зникла, як і з'явилася, безшумно. Чи зник Голос, було незрозуміло.
На порозі з'явився Кадим. Він оглянув розгардіяш і здивовано запитав:
– Це що за війна була?
– Та тут деякі собачки собі вислужували, – Рикпет кивнув на Оріга, – продажна шкура!
Гірея могла бути задоволеною. Оріг остаточно відпав від підозрілої компанії й перейшов на її бік.
Шанату й Рикпета майже одночасно викликали до бою.
«Звичайно, зараз ця карга нам нудьгувати не дасть! – думав він у польоті. – Але ж Оріг! Учора ще мене шпигуном обізвав, а сам… Ну, нічого! Васла й Кадим однаково з нами, а разом ми сила!»
У кімнаті, де жили заекранники, усе змінилося. Раніше, коли збиралися разом, було весело й галасливо. Тепер постійно висіла гнітюча тиша. Оріг спочатку страшенно радів своїм золотим собачкам, але хвастати не було перед ким, усі відверталися й ніхто не хотів з ним розмовляти. Увечері він відчув себе самотнім, навіть почав жалкувати, що все так вийшло, але виправити нічого було не можна.
Самотність серед людей – така плата за зраду.
Розділ 12
Треба поспішати
Увечері того дня, коли Оріг зрадив, Шаната й Рикпет усамітнилися за столиком і розсипали сіль.
«Треба поспішати, – написала Шаната. – Як зупинимо стрічку?» «А Оріга пристрелимо!»
«Ти схибнувся?»
«Як на мене, то деякі глюки кращі, аніж такі люди! – Рикпет подумав і додав: – Вони хоч не зрадять. Добре, цілуйся зі своїм Орігом. Прострелимо мені руку чи ногу акуратно – і вся розмова».
Шаната почервоніла.
«Потрібен мені цей дурень! Ти можеш ні краплинки не сумніватися – я його ненавиджу. А поранити тебе ніяк не можна, ти маєш бути здоровеньким. По-перше, як боєць, а по-друге, тягай потім тебе, здорованя такого. Якщо кого й поранити, то це мене. По-перше, жінки терплячіші до болю, а по-друге, я легенька, мене й нести неважко».
«Ну звичайно, щоб я в дівчисько стріляв? Урешті, є ще Васла й Кадим. Домовимося, це не питання. Значить так, ми біжимо до кабінету Гіреї, знаходимо монітори й?… Далі що?»
«Двері забарикадувати треба…»
«А далі по ситуації. Будемо підбирати слова. Методом тику» називається. Будемо тикати, поки не вийде. Автомати та гранати при нас, нехай спробують нас узяти. Часу буде досить».
«Голос батогом заб'є».
«Батогом, кажеш? Є в мене один секрет. Я його, щоправда, ще не випробував, щоб Голос завчасно не винюхав, але, думаю, від батога ми позбудемося».
«Здорово! Коли почнемо?»
«А як учотирьох зберемося, так і почнемо».