До ранку на кухні просидів: пихкав тютюновим димом Везувій, матюкався вголос. У грудях муляло. Ще одне місце на землі гнало геть. Чи то дупа підказувала відривайся, бо зіпєшся чи скурвишся. Надто передбачувано і затхло хлюпало гуртожитське життя. Вранці зібрав речі і пішов шукати дах.
Отак і опинився у найманій хавірці на Костянтинівській. Спочатку в компанії механіка з «Політехніки» Сані Макарова, а незабаром і Люби
Гоцик ніколи не аналізував складну суміш своїх почуттів до дівчини. Крізь захоплення, здивування, роздратування і тихий відчай тільки одне: хай їй щастя. Дивувався: що за маячня? Чому вперше у житті хочеться не оволодіти, а захистити, наче ріднішої немає. Та поява поряд із Любою привабливого, бездоганного, як крій від Коко Шанель, Макса Сердюка видала на-гора несподівані відповіді. Більше не хотів Любі щастя! Ярився: що у мажорі знайшла?! Він же гімнаст на чемпіонаті з реслінгу. Познайомитися б із ним поближче! Гоцик би пояснив власнику «мазераті»
Доля ніби чула. Люба впала у Дніпро і щезла. Макар подався в альфонси, а поряд із Гоциком на Костянтинівській опинився файний красень Макс Сердюк із непохитною вірою у те, що Люба жива. Балабонив: справа, справа Вони з Гоциком заполонять час справою, і коли Люба повернеться Чому Гоцик з першого дня увірився у те, що Люба померла? Макс сіпався, будував плани, та чим більше часу спливало, тим похмурішим ставав Гоцик. Як жити? Усе, що ще вчора тішило приємним безладдям, гуляй, поки молодий, трахай усе, що рухається, хавай-бухай вволю! сьогодні викликало відразливу до судом нудоту. Все не так! Непотрібна філологія, легкі мамині гроші, ображений тато, свині-коні, а за друга поряд слабкодухе створіння з ідіотськими мріями про власну велич. Нафіга він тут Гоцикові? Щоб купував піцу, платив за двадцять сім квадратних метрів на Костянтинівській і продовжував претендувати на ту, якої уже немає? Яка лажа! В дупу припікало.
Засумував. На лекціях в універі забивався на задню лаву, скептично чухав поглядом потилиці однокурсників бач, як мордуються! Пятий курс. Зі шкіри пнуться, наче то гарантує квиток у щастя. А щастя то що?
А-а-а Філософія не філологія. Приміром, стілець. З точки зору філологів предмет меблів, на якому сидять, варнякав філософ Морган, що Гоцик з ним з першого курсу закладав при нагоді. А як розмірковувати про стілець філософськи, такі різні тези вимальовуються. Стілець як перепочинок на довгому шляху. Як останній притулок, що уже як приліпився до нього, не відірвешся. Як спасіння. Як прояв індивідуальності двом на ньому не сидіти. Як статус ну, не крісло ж! Як прояв слабкодухості вічний полон мрій. Але я б заборонив стільці
Навіщо? ніколи у Гоцика з Морганом тверезого спілкування не виходило.
От і того осіннього дня. Перетнулися випадково біля «Театральної». По пиву? Давай! Відшукали генделик, розімялися світлим, продовжили горілкою під голими липами на Пушкінській. Знову попхалися до генделика.
Щоб люди не забували: треба йти! сказав Морган зі значенням.
Куди? запитав Гоцик.
Однаково! Але треба реально ворушити ратицями пішов до порожнього столу.
І що буде?
Морган красиво мотнув макітрою, мовляв, зараз спробую пояснити. Упав на стілець.
Одного дня твої мізки вимкнуться. Абсолютно. Ти перестанеш відчувати страх. Питання не сіпатимуть: куди, навіщо?! Ти плюнеш на цивілізаційну лузгу, довіришся інстинктам, і от тоді-то
Що?
Отоді і зрозумієш, де тобі бути на Землі! авторитетно запевнив Морган. Здув піну з пива. Моя концепція! додав, хитнувся. Учепився за спинку стільця. Стілець розхитаний А-а-а Розхитаний стілець абсолютно окрема філософська категорія. Я думаю
Морган зосередився на філософському тлумаченні значення непевних у собі меблів. Гоцик цідив пиво, їв очима декольте зеленої (певно, й школу не закінчила, гайда у генделик) похмурої, роздратованої офіціантки так нервово ставила кухлі з пивом на барну стійку, аж груди підскакували. «Шалава!» подумав раптом. Одним ковтком допив пиво.
Моргане Давай ще по горілці, сказав.
Хміль не рятував, хоч і тверезість не лякала. Добу-дві можна і поколобродити. Наостанок. На серці вже муляло, бо так ясно: жер, трахав, байдикував чотири роки у Києві тільки задля того, аби заповнити чорну порожнечу непотрібною прикрою метушнею. Філолог, мать твою! Здавалося, варто лише почути необережне слово зірветься і гайда.
Каталізатором став Макс Сердюк. Приваландався на Костянтинівську, кинув ображено Люба жива! Хай би уже здимів, так дістав. Гоцик байдуже порадив мажору повертатися до грошей і жирного життя, та коли Макс нагадав він за цю хавіру платить! Гоцику в дупу запекло так настирливо і сильно, не втерпіти. Підскочив, зібрав лахміття і вискочив у ніч. Маршрутів не існувало. Тільки нестерпне жадання йти.
Легка куртка, светр, футболки-труси і ноутбук у рюкзаку, двадцять три гривні капіталу куди зібрався, Гоцику? Листопад холодним дощем за пазуху: а універ? А нафіг! А мамі що скажеш? Ну, поговоримо. І куди? А однаково. Та сунув пішки на лівий берег, у бік батьківської хати. На серці лагідно. Чого так довго збирався?