Люко Дашвар
Село не люди. Добити свідка
© Чернова І. І., 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2021
Частина перша
20 березня року 2020-го, коли, наганяючи жах на всіх забобонних, три двадцятки фатально поєдналися у непересічній даті весняного рівнодення, мешканці Килимівки до глибокої ночі ошелешено обговорювали містичне природне явище, яке розбурхало і без того тривожний плин високосного року.
Сталося ось що! Від ранку небо набралося води з хмар, і весь район у радіусі ста кілометрів накрив рясний енергійний безперервний дощ. Падав і падав!
А в Шанівці сухо! повідомила підприємиця Тамара, коли повернулася з сусіднього малого села за пять кілометрів від Килимівки, де й досі тримала кіоск з горілкою і бакалією. Навкруги все заливає чистий тобі потоп, а Шанівка наша наче в центрі зачарованого кола. Чи то чорт над селом парасолю розкрив?..
Люди: та бути такого не може! Це ж не старі часи, коли відьми вилазили на дахи власних хат і давай труселями розмахувати, аби дощ відігнати. Та й де ті відьми наразі? Нема!
А Катерина шанівська хіба не відьма?! спитала якась із килимівських бабів.
Люди перелякалися чогось. Замовкли. Над ними чи то вітер, чи то шепіт: хтозна, хтозна
Семикласниця Стаська Поливанова поночі попхалася у сусіднє село не природні дива роздивлятися. Важливішу справу мала. Щедро набрехала мамі з татом: терміново мчить до однокласниці Уляни Шамрай тест з математики розвязувати, бо вчителька Маруся пригрозила кола́ поставити, якщо завтра на ранок не побачить виконаної роботи. Тому
В Ульки заночую! Будемо всю ніч із тестом мучитися! гукнула вже від дверей. Скуйовдила різнобарвне рожево-фіолетове волосся, вхопила рюкзак і гайда.
От уже брехуха! плюнув тато. Завтра ж субота!
Стаська не чула. Гарно освітленою, блискучою від дощу килимівською вулицею вже крутила педалі велосипеда у бік Шанівки.
Виїхала з села, загальмувала: кінець цивілізації. Чорнота очі коле, дощ із вітром з ніг збивають, попереду замість дороги на Шанівку пять кілометрів залишків нового хвилястого асфальту з ямами, і всі гуртом Стасьці: додому, мала!
Однаково назад не поверну! поправила рюкзак на плечах, щільніше насунула на лоба капюшон легкого дощовика. Очі напружила, щоби не завалитися на першій же ямі, кермом тим праворуч-ліворуч. Велик рипів, але ніс.
За пів години нічної екстремальної їзди під дощем мокра як хлющ Стаська зупинилася біля крайньої шанівської хати, бо просто очам не повірила.
Свята мережа, тільки й прошепотіла приголомшено.
Картинка вражала. Брудно-сіре від важких хмар дощове небо розривалося, утворюючи над Шанівкою чорну ясну діру, всіяну зірочками і навіть куцим серпиком спадаючого місяця. Майже не випромінював світла, але додавав небесному декору неперевершеності.
Портал
Стаська на мить забула про ціль нічної подорожі. Задивилася: між пагорбами під зірками на клаптику сухої землі причаїлося мале село, навколо нього по колу суцільна вертикальна завіса дощу ворушиться-тремтить. Відрізає Шанівку від усього світу.
Сфоткаю! Бо ж ніхто не повірить!
Вже дістала мобільний, та помітила рух на темній шанівській вулиці.
Улько, ти? гукнула. Крок уперед: з дощу на суху землю.
Із темряви виринула Стасьчина подружка Улянка: смуглява, чорноока, з густими кучерями і нетутешніми пухкими вустами.
Думала, не приїдеш, сказала. Такий дощ у вас
Мені по цимбалах! Я НечуваноДєрзкая.
Яка? НечуваноДєрзкая?! розсміялася Улянка. Прикалуєшся?
У мене тепер нік такий.
Корочє ТупоЗухвала?!
Улько, ти дурна? розсердилася Стаська. Тупо зухвалі відморозки, усі, хто з бодуна, дуже бідні з відчаю. І Залусківський! А я НечуваноДєрзкая! Невже не відчуваєш різниці?
Та не психуй! Просто нік такий конкретний!
Нік суть! Ходімо вже! Ще підготуватися треба, а часу геть нема! Рівно опівночі маємо розпочати
Улянка глянула на подружку винувато:
Стась Думаю, може, собі не ворожити?.. Просто з тобою побуду. За компанію.
Стаська роздратувалася:
А чому? Зібралася відкладати життя на потім? Нам скоро по чотирнадцять, Уль! Та я вже місяці три точно знаю, чого хочу. А тепер наворожу, щоби все здійснилося. А ти на що чекатимеш? Улько! Ти ж не курка!