Правиця наче припухла, пробурмотів.
Роззирнувся нікого. Серце завмерло ніч, мама, зламана рука Закляк: шкатулка!
Задер светр, дістав з-під нього шкатулку, розкрив.
Фу ти мамин скарб лежав у своєму сховищі неторканим.
Утер несподіваний піт, мить подумав, переклав шкатулку до рюкзака. Присів за стіл і задумався: перша частина плану, хоч і геть непередбачувано, але реалізувалася. Загубився дорогою до Хелма, кінці у воду. Отут хай і шукають, а він тим часом спрямує до Франції.
Стукнув долонею по правому вуху.
Горе!
Урок номер три, почув. Спілкування без потреби задарма згаяний час.
Як до Франції коротше? спитав Ілія.
Через Чехію і Німеччину, розсердився тарган. Зашарудів у вусі. Не знав?
Знав
Навіщо згаяв час? У тебе його забагато?
Можливо, скоро у мене буде вічність часу
Тарган хмикнув уїдливо:
Дійдеш до французького кордону повідом. Раніше прошу не турбувати.
І який із тебе вчитель?
Мудрий відрізав Горе.
Ілія потягся до порцелянової чашки, влив у неї заварку, вкинув ложку меду
Був би ти людиною, зрозумів би, заговорив вдумливо. Людям необхідно спілкуватися. Просто так Без угоди. А короткі шляхи не завжди найкращі. За день зима. І навіщо мені брьохати снігами Чехії і Німеччини? Піду на південь. Через Словаччину й Австрію до Італії А звідти до Франції
Потягся до металевого чайника, відсмикнув руку дідько, гарячий! витріщив очі: всередині чайника парував окріп, ніби щойно з вогню.
Ілія зіщулився, вовкувато роззирнувся. «Треба забиратися звідси якнайшвидше», заметушився подумки. Розмішав чай. Ковтав гаряче поспіхом, не зводив очей з чайника, що у ньому і досі парував окріп.
Раптом біля хати рипнула хвіртка, хтось гукнув голосно Ілія не розчув слів. Завмер, вирячив очі двері розчахнулися, і на порозі став міцний високий парубок з ножем і сокирою в руках.
Ілія проковтнув окріп і відчай.
Ви хазяїн? пробелькотів.
Велетень примружив очі із зацікавленістю, схилив голову набік.
Як звешся?
Ілія
Велетень кинув сокиру на долівку, ніж за пояс, усівся навпроти Ілії за стіл. Дістав з рюкзака шмат сала з сухарями.
А я Гоцик. Що проти мого сала поставиш? запитав насмішкувато.
Ілія заметушився. Підхопив рюкзак, дістав з нього пакунок з маминими наїдками, вивалив на стіл: пиріжки, паштет з печінки, бутерброди з сиром
Прошу, пригощайтеся. Я мав би подякувати
То дякуй!
Дякую! Гроші я вчора заплатив
Які гроші? Гоцик намазав на бутер з сиром печінковий паштет, одним рухом відкусив половину.
Як? Вам не передали? Жіночка така У рудому пальті
Як? Вам не передали? Жіночка така У рудому пальті
Не розумію, очі Гоцика сміялися. Не бачив я твоїх грошей.
Але жіночка
Не знаю ніякої жіночки.
Ілія опустив голову.
Добре, вимовив. Я заплачу знову.
Поліз до кишені. І уже хотів було витягти гроші, що мама дала в путь, та наштовхнувся на хижий Гоциків погляд. Знітився. Спробував у кишені відділити одну купюру, аби не демонструвати велетню всі. Гоцик з усмішкою спостерігав, як худорлявий дохляк вовтузиться.
Допомогти?
Ілія почервонів, витягнув навмання купюру і ледь не луснув от прикрощів пятдесят євро.
Здачі не маєте?
Гоцик згріб гроші, поклав у кишеню, проковтнув залишки бутера, хитнув головою.
Ні.
У дивній кімнатці з вічно гарячим чайником зависла тиша. За логікою подій, Ілія мав би пояснити: Гоцик винен йому сорок євро. Язик не слухався. У голові метушилися безпорадні думки: от він одразу зрозумів зле, дивне місце. І хазяїн дивний: як це він не знає, що по його хаті чужа жінка вешталася?! Чому двері не зачиняє? І розмовляє українською ледь зрозуміло. Ніби з тих часів виринув, коли князь Данило Галицький Хелм заснував.
Ви українець? ляпнув.
Розумієш?
Розумію.
Гоцик підвівся, запхнув у рюкзак сало з сухарями, витер рукавом губи і пішов до дверей.
То добре, сказав на ходу. Згодиться.
Ілія так здивувався, що забув про страх.
Зачекайте! А хто ж дім замкне? І чому ви так просто залишаєте мене тут? Мені треба йти. Я не можу охороняти вашу хату.
Це не моя хата, сказав Гоцик і грюкнув дверима.
Лють творить дива. В Іліїній голові булькав не стиг окріп.
Курвел, псякрев! Гімно! Дебіл! Щоб тебе з приладом Гейгера шукали! Щоб ти здох, швіня! верещав, очі з орбіт.
Забігав кімнатою, по лаві кулаком а на тобі! Вхопив чашку, об підлогу а на! Ускочив у куртку, рюкзак на плечі бігом за Гоциком услід.
Гроші він мої взяв! Гроші трусився.
Вибіг з хати, та перш, ніж роззирнутися де ворог?! наштовхнувся поглядом на повалену стару огорожу. Закляк жах венами. Коли встигла потрухлявіти й завалитися? Вчора ввечері міцною була? І вчора чистий двір нині сухим листям завалений, наче вік не метений.
Озирнувся на хату: облуплені старі стіни, двері без засува. Та що ж це? Перехопило подих, обережно відчинив двері і знову зайшов усередину.
В обличчя павутиння, піч розвалена, круглий стіл покосився на трьох ногах, лави одна на одній купою. Ніяких смугастих килимків, горнятка з медом. І чашки щойно розбитої на брудній побитій підлозі немає. Пішов кімнатою. Очам не вірив. Торкнувся рукою металевого чайника стояв на вкритому пилом облізлому комодику зойкнув: у чайнику парував окріп.