Обережно розчахнув хвіртку. Пішов до ґанку. Та грюкнути у двері не встиг: мовляв, впустіть, заради Бога! Зсередини хтось заворушив засувом, двері рипнули, на поріг вийшла міцна молодуха років сорока фігуриста, червонощока і чорноока, руді коси за плечима батогами. Чорні брови зсунула суворо, залопотіла щось нічого не зрозуміти.
Ілія закліпав очима, розгубився:
Мені б переночувати Переночувати! Розумієте?
Жіночка розсміялася, піднесла до Іліїного носа руку, потерла пальцями: плати!
Ілія засмутився: у мріях добрі люди грошей за ночівлю не просили. І у книжках щиросердних не бракувало. Та ноги тремтіли, а в нирках ожило каміння.
Добре промимрив. Витяг з кишені кілька купюр, що мама дала, відділив одну. Десять єврів вистачить?
Жіночка відійшла від дверей, кивнула: заходь!
З купюрою в руці Ілія ступив у тісний передпокій з пофарбованими у зелене стінами. Услід за молодицею увійшов до просторої кімнати. Роззирнувся аж в очах запістрявіло від смугастих килимків на підлозі.
Жіночка тим часом вже вдягала яскраве помаранчеве пальто з чорними ґудзиками підхопила його з широкої деревяної лави при стіні, накинула на плечі, пішла до різьбленого буфета поряд із розтопленою піччю, виставила на круглий стіл, покритий льняною скатертиною, велику порцелянову чашку, заварку у прозорій скляній посудині, горнятко з медом, окріп у металевому чайнику.
А гроші? Ілія тупцював на смугастому килимку, розгублено спостерігав за жінкою.
Вона розсміялася, вихопила з Іліїних рук купюру.
Дякую пробурмотів.
Хазяїну зранку подякуєш, відповіла цілком зрозуміло. Вказала на лавку. Тут спи
Штовхонула двері і вискочила надвір.
Ілія не встиг здивуватися, перелякався: та стійте, куди?! Кинувся услід, вибіг на ґанок чорна ніч свище: дощ щоки коле, вітер заганяє у тепло, а біля огорожі мерехтять зелені хижі очі.
Ускочив у хату, закрив двері на засув: Пресвята Діво Маріє, збережи! Протремтів у куті на лаві хвилин двадцять, та втома взяла своє. Пішов до столу, налив у чашку заварку, вкинув ложку меду, налив окропу з металевого чайника, обпік губи гарячим чаєм, вжахнувся: окріп не охолов і на градус
Не спатиму, насторожився. Усівся на лаві, зиркав по боках, наче з печі чорт вискочить, різьблений комодик смикнеться і впаде прямо на Ілію, а круглий стіл провалиться під підлогу, чашка перекинеться, заллє усе навкруги крутим окропом.
Не спатиму
Очі злипалися. Улігся бочком на лаву, насторожено вчепився поглядом у віконце: виглядатиме. Як не горе, так біду
Незчувся, як заснув.
Посеред ночі Ілія прокинувся від того, що хтось відчайдушно трусив його за плече. Роздер очі.
Мамо? здивувався. Що ти тут робиш?
Мама тремтіла.
Синочок прошепотіла перелякано. Під тою лавою, де ти спиш, такий вітер! Ось сам глянь!
Присіла біля лави, зазирнула під неї.
Ілія ступив з лави на підлогу, присів поруч з мамою.
Що там?
Простір під лавою зяяв бездонним чорним проваллям без кінця і краю. Там не було неба, землі, подекуди раптом спалахували яскраві цятки, одні той же час згасали, інші збільшувалися і переливалися, як дорогоцінне каміння.
Так ось де мій скарб! захоплено прошепотіла мама. А я обшукалася
Простягнула руку під лаву, у чорне провалля. Лава обвалилась і придавила мамину руку. Мама закричала страшно, тоскно. Ілія за мить вкрився холодним липким потом, підхопився.
Я зараз, зараз
Учепився у лаву, намагався підняти. У нирках штрикнуло немилосердно повалився, затремтів. Шкрібся до лави.
Я зараз, зараз
Учепився у лаву, намагався підняти. У нирках штрикнуло немилосердно повалився, затремтів. Шкрібся до лави.
Я зараз, зараз
Знову вчепився ну, давай! Тягнув догори край лави, а вона, клята, наче з надважкого металу. Уперся плечем, закричав лава зрушилася і повалилася на бік. Під нею звичайна деревяна підлога.
Ілія обернувся до мами сиділа на смугастому килимку, притискала до грудей зламану руку і заплакав. Мама усміхнулася і раптом сказала:
Ходімо зі мною, Іліє. Тепер ти мені як брат
Ілія хотів відповісти, що всі люди брати і сестри, що то не порожні слова і, можливо, всі люди взагалі родичі. Що у серці розквітла гордість, бо й не сподівався здолати лаву, що мамі треба до лікаря, та різкий пронизливий біль скрутив у колесо: нирки нагадували про себе із педантичною регулярністю.
Ілія повалився на смугастий килимок.
Мамо Присядь біля мене. Зігрій спину, і мені стане краще.
Мама не чула. Підвелася, повела очима, знайшла Іліїн рюкзак біля комодика, заходилася геть усе з нього викидати на підлогу.
А де?
Відкинула рюкзак, нахилилася до Ілії, дістала з-під светра чорну лаковану шкатулочку. Висипала з неї усе собі на долоню, пішла до дверей.
Ні! прошепотів Ілія. Не йди! Ти ж моя мама! Ти потрібна мені
Та мама й не обернулася. Розчахнулися двері, впустили до кімнати вихор осінньої негоди. Ілія хотів закричати, що втомився від порожнечі, самотності і хвороб, та нестерпний біль відрубав свідомість розпластався на килимку.
Вранці Ілія закрутився на лаві від холоду. Роздер очі.
Пішов до печі ще вночі, певно, перегоріла і згасла. Натяг на себе другий теплий светр, задмухав на руки