Реальність не дослухалася до Іліїних фантазій. На першій же санітарній зупинці до Хелма майже сімсот кілометрів, сім годин їхати пасажири вивалили з автобуса: хто до кавярні по каву, хто в туалет, хто цигарки палити голомозі хлопці відійшли вбік. Косували на Ілію, тихо перемовлялися.
«Убють!» перелякався. Тупцював біля відкритих дверей автобуса, як той дурник: у руках важкий рюкзак, під светром мамина шкатулка. «І не перекладатиму, істерично билися думки. Як рюкзак відберуть, шкатулка при мені лишиться І гроші, що мама у кишеню вкинула. Яйця в різні кошики»
Один із голомозих хлопців раптом посунув до Ілії.
До Хелма їдеш? запитав густим низьким голосом.
До Хелма Ілія не чув свого голосу, та подумав певно, прозвучало непереконливо.
Сам звідти?
Звідти збрехав.
До крейдяного підземелля проведеш?
Проведу серце впало, розлетілося на друзки.
Домовилися, сказав голомозий, наче кілок у мізки вбив.
Мандри обіцяли стати геть ненудними
Автобус ще зупинявся два рази, та Ілія, хоч хворі нирки вимагали регулярного спорожнення сечового міхура, більше не виходив з салону. Прикипів дупою до сидіння, притискав до живота важкий рюкзак, страх фонтаном. Матінко рідна Що робити? Згадав про Горе, навіть стукнув долонею по правому вуху, та тарган ніби здох.
Підлий підлий виродок, ледь не заплакав.
Під вечір у присмерках автобус зупинився посеред густого лісу біля невеличкої АЗС з кавярнею і туалетом. Водій оголосив:
Остання зупинка перед Хелмом.
Ілія на автоматі підхопився, посунув до виходу. Швидко прослизнув повз молодиків, відзначив підвелися, сунуть слідом. Серце заторохтіло, ноги повели до туалету біля кавярні, і поки нервово розстібав-застібав ширіньку, все озирався, ніби саме тут, у туалеті, дадуть у мордяку, відберуть рюкзак, вивернуть кишені і добре, коли не вбють.
У двері грюкнули.
Ти там навіки застряг? почув сердитий голос.
Розчахнув двері перед Ілією стояли молодики, супилися недобре.
Вибачте знітився, на ватяних ногах відійшов на кілька метрів від туалету, обережно озирнувся: молодики зникли у туалеті.
Ілія вирячив очі, обійшов невеличке приміщення туалету однією стіною тулилося до темного лісу. Незграбно перечепився за бордюр, перескочив, побіг до дерев. Застиг біля міцної осики, зиркав у бік освітленого майданчика АЗС.
За кілька хвилин навколо автобуса скупчилися пасажири, роззиралися-перемовлялися: не можна їхати! Ще один хлопець не повернувся! Чорнявий такий, з рюкзаком. Двійко голомозих парубків визвалися пошукати. Ілія смикнувся, як жива рибина на гачку, побіг у лісову темряву.
Зупинився, коли захекався. Важкий рюкзак бив по спині, нетреновані легені здулися Безпорадно хапав ротом холодне повітря, роззирався перелякано навкруги тільки моторошна чорна мряка.
Вітаю почув у правому вусі скептичний голос Горя.
Ілія ніколи не ночував у лісі. Тим більш восени. Тим більш, коли тишу з усіх боків раптом рвуть таємничі незрозумілі звуки. Дерева ожили-застогнали, на щоку впала крапля. При землі зашурхотіли тисячі невидимих міцних ніжок, у повітрі блимали і згасали зорі очей чи то птахів, чи то звірів. І у всьому тому містичному шабаші Ілія не бачив жодної зачіпки, жодної реальності, за яку можна було б ухопитися: винеси геть на чисте
«Йти і йти! Йти і йти», сміявся з Ілії гидкий дідуган зі сновидінь.
Ілія притулився спиною до осики так міцно, що деревина затремтіла в такт з бурхливим хлопцевим серцебиттям.
«Не зрушу! плакав Ілія подумки. Не зрушу до ранку. Та й куди? Не зможу. Ноги тремтять. У горлі грудка. Тут перечекаю».
А зранку виберусь якось на дорогу прошепотів.
Тої ж миті за спиною затріщали гілки до хлопця сунув хтось важезний і хижий. Ілія закричав і дременув, як молодий олень, хоча ще мить тому був певен: голос щез, ноги не рухаються.
Від відчайдушної втечі заклало вуха, в обличчя били гілки, розгойдувалися дерева і кущі, та німо, без жодного звуку. Чорна мряка розступалася на півметра попереду і знову замикалася непрозорою важкою завісою стій! Та страх гнав далі і далі. Розмахував руками, намагаючись розірвати темну завісу, перечепився, рухнув на вологе листя. Застряг підборіддям у невеличкій гірці кроти працюють без передиху примружив очі і побачив попереду теплі вогники справжнього людського житла.
Від відчайдушної втечі заклало вуха, в обличчя били гілки, розгойдувалися дерева і кущі, та німо, без жодного звуку. Чорна мряка розступалася на півметра попереду і знову замикалася непрозорою важкою завісою стій! Та страх гнав далі і далі. Розмахував руками, намагаючись розірвати темну завісу, перечепився, рухнув на вологе листя. Застряг підборіддям у невеличкій гірці кроти працюють без передиху примружив очі і побачив попереду теплі вогники справжнього людського житла.
Хвала Пресвятій Богородиці прошепотів розчулено, ніби від хати край низини біля пагорба до нього вже бігли стурбовані люди. І отак прямо усім кагалом, як у мріях: і жінки з чоловіками, і парубки, і недовірливі древні бабці
Схлипнув. Зіпявся. Побрьохав на вогні. Зблизька роздивився огорожу з неструганих дощок навколо чистого подвіря. Всередині двору вправна хата з біленими стінами.