Я наблизилася до Стіва і взяла його за руку:
Знаєш що? Десять років тому ця історія мене налякала б. Я не впевнена, що тоді я б із нею впоралася. Я сказала б правильні слова, але за кілька днів, якщо б щось нагадало про неї, я могла б відреагувати гидко, наприклад сказати: «Ти впевнений, що впораєшся з дітьми?» Я б зробила помилку. Я б зробила тобі боляче і зрадила твою довіру. Я впевнена, що в минулому я так і чинила, і я щиро шкодую про це. Пять років тому я би впоралася краще. Я б зрозуміла і поважала би твої почуття, але, ймовірно, усе одно відчувала б страх. А сьогодні? Сьогодні я дуже вдячна за тебе і за наші стосунки, я не хочу нічого і нікого іншого, окрім тебе. Зараз я вчуся боятися. Ти найкращий з усіх чоловіків, яких я знаю. Окрім того, ми це все, що у нас є. Ми щасливий лотерейний квиток одне для одного.
Стів усміхнувся. Це був шифр, але він знав, що я мала на увазі. «Ми щасливий лотерейний квиток одне для одного» це рядок однієї з наших улюблених пісень, «Незважаючи на те, які ми» Джона Прайна й Ірис ДеМент11. Це одна з наших улюблених пісень для романтичних вечорів, і приспів завжди нагадує мені про Стіва:
Незважаючи на те, які ми є,
колись ми осідлаємо веселку.
Попри усі розбіжності,
одне для одного, серденько,
ми щасливий лотерейний квиток,
незважаючи на форму наших носів,
попри відмінність наших облич,
ми не бачитимемо нічого,
окрім великих старих сердець,
що танцюватимуть в наших очах.
Ми видерлися на причал, повитиралися і сходами пішли вгору. Стів ляснув мене по сідницях вологим рушником і всміхнувся:
Щоб ти знала: ти усе ще неперевершена в купальнику Speedo!
Цей ранок став поворотним моментом в наших стосунках. Обоє з нас уповні відчинили свої душі в наших історіях сорому. Я непокоїлася через зовнішність і вигляд тіла це найпоширеніша причина сорому в жінок. Він боявся, що я вважала його слабким, а це найпоширеніша причина сорому в чоловіків. Ми обоє боялися сприйняти власну вразливість, навіть чудово знаючи, що вразливість це єдиний вихід позбутися сорому і стати ближчими. Якимось чином нам вдалося знайти відвагу визнати це перед собою й один перед одним, уникаючи уїдливих слів, які ми ніколи не змогли б повернути назад, і утримавшись від «холодної війни». Той ранок кардинально змінив наше сприйняття шлюбу. Це не була делікатна еволюція: та розмова назавжди змінила наші стосунки. І це було добре.
Як на мене, цей випадок став історією великих можливостей, котра показала, якими ми можемо бути, якщо покажемо найкраще в собі, коли відчуваємо злість, розчарування або біль. Наші суперечки зазвичай виглядали не так добре ця розмова змінила все. Насправді це була така важлива історія, що я попросила у Стіва дозволу використати її у своїх виступах як приклад сили вразливості. Він сказав: «Авжеж. Це справді напрочуд дивовижна історія».
Пізніше під час суперечок ми намагалися воскресити деякі з навичок, отриманих на озері, але, з невідомої мені причини, наступні зізнання вже не були такими результативними, як того дня. Я була переконана, що магія озера Тревіс або велич природи зробила нас ніжнішими і чуйнішими один до одного. Пізніше я зрозуміла, що в цій історії було ще багато іншого.
Пізніше під час суперечок ми намагалися воскресити деякі з навичок, отриманих на озері, але, з невідомої мені причини, наступні зізнання вже не були такими результативними, як того дня. Я була переконана, що магія озера Тревіс або велич природи зробила нас ніжнішими і чуйнішими один до одного. Пізніше я зрозуміла, що в цій історії було ще багато іншого.
Не можна пропустити день другий
Два роки потому я розповідала історію озера Тревіс зі сцени в анімаційній студії Pixar.
Передусім, слід розповісти про дивовижний, як це трапляється у моєму житті, збіг обставин, завдяки якому я потрапила на Pixar. У якомусь американському аеропорту, чекаючи на літак, виліт якого затримали, я зайшла до крамнички купити щось почитати. Я здивувалася, побачивши на обкладинці «Fast Company»12 одного з моїх улюблених журналів фото Ерика Клептона, тому купила журнал і сунула в сумку.
Коли ми нарешті злетіли, я витягнула журнал і, уважно придивившись, зрозуміла, що це був не Ерик Клептон. Це було рок-н-рольне фото Еда Кетмелла, а в статті йшлося про його нову книжку. Ед президент студій Pixar Animation і Walt Disney Animation, і заради справедливості мушу зазначити, що його книжка «Корпорація творчості» (Creativity, Inc.)13 вплинула на мене більше, ніж будь-яка інша. Його ідеї про те, як сильні лідери повинні визначати чинники, що вбивають довіру і творчість, щоб виховувати культуру компанії й створювати умови, які дозволяють людям робити те, що в них виходить найкраще, змінили мої погляди на власну роль у своїй організації і навіть в родині. Після того як я подарувала по примірнику книжки усім членам моєї команди, ідеї і концепції Кетмелла стали інтегральною частиною нашого підходу до праці.
Мене так вразила робота Еда, що я звернулася до свого редактора у видавництві Random House (який також є видавцем Еда) і попросила нас познайомити. Я сподівалася взяти у Кетмелла інтервю для цієї книжки. Виявилося, що Ед і провідні працівники Pixar бачили мої промови на TED-конференціях. Вони негайно запросили мене приїхати і провести день разом із ними. Моя перша думка була такою: «Чи не буде занадто виклично, якщо я вдягнуся ковбойкою Джессі з Історії іграшок?» Дідько, так, звісно, я приїду!