Обравши доброту і довіру, я повністю поклалася на техніку, якої навчалася під час свого дослідження, на фразу, яка в численних варіаціях виникала знову і знов. Я сказала:
Обравши доброту і довіру, я повністю поклалася на техніку, якої навчалася під час свого дослідження, на фразу, яка в численних варіаціях виникала знову і знов. Я сказала:
Я відчуваю, що ти мене відштовхуєш, і вигадала собі, ніби ти дивишся, як я пливу, і думаєш: «Мужик, вона старіє. Вона вже навіть не здатна плавати кролем». Або що ти подивився на мене і подумав: «Вона вже не так чудово виглядає в купальнику Speedo, як двадцять пять років тому».
Стів здавався схвильованим. Він не вибухає гнівом, коли засмучений, а глибоко вдихає, стискає губи і киває. Ймовірно, це добре допомагає йому в роботі педіатра, але я знаю: це свідчить про те, що він схвильований. Він повернувся до мене спиною, потім обернувся знову і сказав:
От лайно. Ти показуєш свою вразливість, так?
Я відповіла миттю:
Так. Але я майже гніваюся. Тому мені важливо почути, що ти скажеш. Дуже. Фраза «і я вигадала собі», яку я використала, можливо, і зявилася в дослідженні як важливий інструмент, але я вимовила її вперше і відчувала, фізично й емоційно, як мені забило памороки.
Стів знову відвернувся. Після паузи, яка знову здалася мені вічністю, він нарешті сказав:
Я не хочу робити цього з тобою. Я справді не хочу.
Я відразу ж запанікувала: «Що відбувається? Що це означає я не хочу робити цього з тобою? От паскудство. Чи це означає, що він не хоче плавати зі мною? Або говорити зі мною?» Тоді промайнула думка, що, можливо, під «цим» він має на увазі наш шлюб. Час сповільнився, усе відбувалося наче в уповільненій зйомці, поки мене не повернули до реальності його слова:
Ні. Я справді не хочу говорити про це з тобою зараз.
Мені забракло інструментів і терплячості.
Дуже погано. Ми вже говоримо. Саме зараз. Бачиш? Я говорю. Ти говориш. Ми розмовляємо!
Помовчавши декілька секунд, Стів нарешті обернувся обличчям до мене і сказав:
Послухай, Брене, я зовсім не проти проводити час з дітьми. Я справді не проти.
Що? Я була надто збентежена:
Що ти маєш на увазі? Про що ти кажеш?
Стів пояснив, що не проти покататися з дітьми на надувних плотах. Йому навіть подобається шукати разом з ними «таємні скарби», і він хотів би дати мені час поспілкуватися із сестрами.
Цілком збита з пантелику, я запитала, підвищивши голос:
Про що ти говориш? Про що?
Стів глибоко вдихнув і водночас схвильованим та покірним голосом сказав:
Я не знаю, що ти сьогодні говорила мені. Гадки не маю. Під час запливу я намагався подолати панічну атаку. Я намагався зосередитися, рахуючи гребки.
Він замовк на мить, а потім вів далі:
Цієї ночі мені наснилося, що я був з усіма пятьма дітьми на плоту, посередині бухти, коли на нас виплив швидкісний катер. Я махав руками, але катер навіть не сповільнив руху. Тоді я схопив усіх пятьох дітей і пірнув. Хай йому біс, Брене, Еллен і Лорна добре плавають, але Ґабі, Амая й Чарлі ще маленькі, а там вісімнадцять метрів глибини. Я стягнув їх із плоту і пірнув якомога глибше. Я тримав їх під водою і чекав, поки катер промчить над нами. Я знав: якщо ми піднімемося, то загинемо. Тому чекав. Але потім я подивився на Чарлі і зрозумів, що йому бракує повітря. Я знав, що він захлинеться, якщо ми ще хоч хвилину пробудемо під водою. Тому я не знаю, про що ти говорила. Я просто рахував свої гребки і намагався якомога швидше повернутися до доку.
Моє серце защеміло, а очі наповнилися слізьми. Я зрозуміла. Ми приїхали сюди у будній день, коли на озері досить тихо. Сьогодні пятниця, рух на озері подвоїться у вихідні, і на катерах буде чимало пяних. Коли зростаєш біля водойми, чуєш багато історій про катери і нещасні випадки, спричинені алкоголем, і, на жаль, часто навіть знайомий з людьми, яких торкнулася подібна трагедія.
Я втішена, що ти розповів мені, Стів.
Він закотив очі:
От маячня.
О боже! Припини цю розмову. Що тепер? Я не могла в це повірити:
Що ти говориш? Звісно, я втішена, що ти розповів мені!
Стів похитав головою і сказав:
Послухай. Не цитуй мені своє дослідження. Будь ласка. Не кажи мені того, що, на твою думку, потрібно сказати. Я знаю, чого ти хочеш. Ти хочеш, щоб поруч із тобою був справжній мужик. Тобі потрібен мужик, який може врятувати дітей перед швидкісним катером, кинувши їх на берег і попливши так швидко, щоб спіймати їх до приземлення. Мужик, який гляне на тебе з берега і гукне: «Не хвилюйся, крихітко! Все гаразд!»
Мені було боляче. Йому було боляче. Ми обоє втомилися і були на межі своєї вразливості. Ми довірили один одному правду. Я не збиралася цитувати йому своє дослідження, але я займаюся ним досить довго і знаю, що, скільки б ми не намагалися звинувачувати суворих батьків, жорстоких однокласників і вимогливих тренерів за сором, який відчувають чоловіки, саме жінки найбільше бояться, що чоловік гепнеться зі свого білого коня, і саме жінки, швидше за все, критикуватимуть їхню вразливість.
Я часто кажу: «Покажіть мені жінку, яка серцем зрозуміє чоловіка, котрий відчуває страх і вразливість, і я покажу вам жінку, яка навчилася приймати власну вразливість і не черпає свою силу або статус від цього чоловіка. Покажіть мені чоловіка, який може сидіти поруч із жінкою, котра відчуває справжній страх і вразливість, і просто слухати про її переживання, не намагаючись виправити ситуацію або щось радити, і я покажу вам чоловіка, який не відчуває дискомфорту через свою вразливість і сила якого не залежить від того, що він є чарівником країни Оз, всезнаючим і всемогутнім».