Коли ти сидиш в одиночній камері більш аніж пів року, то будь-який незрозумілий звук ззовні сприймаєш насторожено, а тим більше такий. Бандера став біля заґратованого вікна і тривожно дивився на міцні металеві двері, котрі, ти не менше, все ж піддавалися настирним ударам невідомих. Ось почувся сильний удар, двері неприємно заскреготіли і відчинилися. Бандера побачив групу таких же, як і він, арештантів.
Він живий! голосно промовив один з визволителів і привітався: Здрастуйте, друже Степане!
Ви мене знаєте? здивувався Бандера.
Про те, що разом з нами сидить сам Степан Бандера, ми знали вже давно, от тільки поляки не показували нам.
А тепер що?
Так війна ж! Німці бють поляків у хвіст і гриву! Душєвіч втік, бо до міста підступили німецькі війська.
Хто ви? запитав Степан Бандера.
До нього лише тепер прийшло усвідомлення, що така далека ще вчора подія звільнення з тюрми таки відбулася. А поки що незнайомий визволитель говорив:
Друже Степане, нам треба йти. Наші люди повідомили, що до Берестя підходить німецька армія. Вам треба перевдягнутися!
Степан Бандера у супроводі колишніх вязнів членів ОУН покинули Берестя саме у той момент, коли місто потрапило під авіаудар німецької люфтваффе, а на протилежному березі Західного Бугу, якраз навпроти Тереспільських воріт Берестейської фортеці, розгорталась батарея протифортечних гармат.
3
Капітан Леопольд Грот уважно роздивлявся у бінокль місцевість перед собою. До рятівного ліска було не менше трьох кілометрів майже голої сіножаті. Капітан досвідченим поглядом оцінив обстановку. Місцевість була відкрита, як на долоні, уся прострілювалася, порізана двома потічками, невеликими, але достатніми для того, щоб затримати рух кавалерії. Десь приблизно на половині шляху, який доведеться подолати залишкам ескадрону, Грот запримітив повернуті у їхню сторону три гармати.
Армата, пане капітане! почув він справа голос поручника Томашевського.
Він і підпоручник Грабовський це все, що залишилося від офіцерів ескадрону уланів після вранішнього бою. Вони і неповна сотня уланів.
Бачу! відказав капітан Грот.
Він завжди заздрив зірким очам поручника, якому для огляду місцевості не потрібен бінокль.
Обідають! заздрісно констатував Томашевський.
У німців порядок: війна війною, а обід за розпорядком! озвався підпоручник Грабовський.
Капітан подивився на годинник. Дванадцять хвилин на другу. Справді обід! А чи не скористатися цим і несподівано вдарити?
Якраз час атакувати! сказав, неначе підслухавши його думки, поручник Томашевський. Усе ж той ліс не наш гайок!
Леопольд Грот не спішив з рішенням. Він трохи підняв бінокль і подивився на ліс, що темнів вдалині. Далеко, але іншого виходу немає. І головне, ніде не видно танків, що так дошкуляли їм усі ці дні. Навряд чи снаряди артилеристи залишили у люфах гармат. Їх ще треба зарядити, а потім навести на ціль. А перед тим опамятатися від шоку.
Капітан Леопольд Грот сподівався, що так і буде. Він опустив бінокль.
Атакуємо! вирішив він. Рухаємось галопом!
Улан Марко Валько цієї розмови не чув. Він сидів на своєму коні десь посередині того, що іще зранку було боєздатним бойовим ескадроном, але після першого ж бою з німецькими танками перетворилося на перелякане збіговисько уланів і коней, причому переляканими були однаково і люди, і тварини.
Улани! голосно звернувся до своїх підлеглих капітан Грот. За цим полем ліс, у якому наш порятунок. Там ми можемо відпочити і вже звідтам продовжити наш шлях до Варшави. Але маємо добратися до того лісу!
Він вийняв з піхов шаблю.
Шаблі в длонь![8]
І, вдаривши свого коня в боки, першим поскакав полем. За ним рушив весь ескадрон.
Марко скакав у загальній гущі, виставивши перед собою шаблю, і думав лише одне: тільки б не впасти з коня. Його кобила була досить норовливою і хоч піддавалася тренуванню, але для цього треба було більше часу. Раптовий напад німців на Польщу такого часу не залишив.
Десь попереду майже посередині поля припинили обідати артилеристи, захоплені зненацька раптовою атакою польської кінноти. Видно, попередні зустрічі з такою екзотичною для німецького вермахту кавалерією не могли не відобразитися на їхньому ставленні до цих відчайдухів, бо навіть Марко помітив, що надто вже спокійно німці заряджають свої гармати і надто ретельно наводять на ціль.