Бачиш, Дарино, якою сильною твоя доня стає. А ти боялася, що вона власної сили не відчує, все на чужу сподіватиметься, у далеких небесах казала баба Килина Катерининій матері.
А щасливою стати та сила їй допоможе? із гіркотою питала мамка.
Щоби щастя прийняти, треба не силу, а серце мати, відказувала баба Килина. А поки люди своє щастя шукають всі сліпі
Катерина вперто продовжувала сподіватися, що зуміє повернути чудодійний дар. До вчительки додому попервах ходила лише для того, аби бути поряд, якщо Марусі раптом стане зле.
Я ж побачу те заздалегідь, зумію допомогти?.. згадувала покійну Алку. Не маю права пропустити біди! Не хочу втрачати останню на всій землі людину, якій до мене діло є.
Вже немолода Маруся й відволікла дівчину від мордувань. Тричі на тиждень увечері Катерина приходила до затишної вчительської хати, Марусин чоловік Степан із безбожним сарказмом щоразу пропонував:
Хильнемо по одній, Катю? Краще навчальний матеріал засвоюватимеш.
Маруся на те гучно лаялася без злоби, лупила Степана рушником по спині: йди вже з вітальні, у нас тут уроки починаються.
Як же скучила Катерина за підручниками, домашніми завданнями Розвязувала математичні задачки, повторювала фізичні, хімічні формули, заучувала географічні назви і біологічні поняття з таким натхненням, наче заново занурювалася у реальний світ із найкращого його боку, де є лиш краса природи і досягнення людського розуму та нема жодної емоції людського негативу: ані жадібності, ані хтивості, ані підлості і ненависті. І від того здавалося, що звичайні шкільні знання наповнюють душу таким самим золотавим світлом, що і надзвичайні дари старої мазанки. «Чому раніше мені це було нецікаво?» дивувалася.
У 22 роки отримала свідоцтво про неповну середню освіту.
Тепер до медичного коледжу тобі пряма дорога. У райцентрі є такий, Маруся щоразу, коли забігала до Катерининої мазанки, настирливо повертала дівчину до теми подальшої освіти.
Та саме тоді людей ламав рік 2014-й: кого з голови на ноги врешті поставив, кого з ніг на голову перевернув. Усіх зачепив, навіть тих, хто не хотів, намагався не помічати, пручався. І Катерину. І Шанівку
Моє місце тут, відповідала Марусі. Так відчувала.
Із хвилюванням придивлялася до нових житців: зявилися на вулиці, якою бігала з дитинства. Намагалася зрозуміти: кого біда до Шанівки з Донбасу загнала? Лузерів-невдах? Боягузів? Чи відданих і сильних патріотів?
Звичайні люди
Мізки відмовлялися сортувати приїжджих згідно із пропагандистськими гаслами. Кожен із нових мешканців привіз до тихої Шанівки разом зі своїм мотлохом свою долю і свій світ грандіозний і неосяжний.
Незвичайні люди, підсумувала. Як усі
За рік, у 2015-му, все ще жила у мазанці, лікувала людей травами, та відчувала: від білих стін, які колись зігрівали і наповнювали незвичайним золотавим світлом, віє все більшим холодом. Наче втомилися стіни. І померли.
Хочу далі вчитися, збрехала Марусі, бо насправді іншого прагнула: вириватися з полону чотирьох стін хоч зрідка.
Маруся знову про медичний коледж, та Катерина і тут її здивувала.
Краще до педагогічного училища вступатиму.
Чому?
Вивчуся і вам на допомогу стану, відповіла. У килимівській школі зовсім мало вчителів лишилося.
Моя ж ти нагородо Маруся схлипнула, обійняла дівчину, лиш ніяк не могла змиритися із дивною логікою буття: аби Катерина стала бездітній старій вчительці за дочку, Всесвіту знадобилося не тільки помордувати малу, а й згубити її батьків, усіх близьких, спалити село і навіть перервати життя красуні Алки Залусківської.
І отаке, хай йому грець, весь час: один плаче, другий скаче, мовила.
У 2019-му Катерина закінчила заочне відділення педагогічного училища за спеціальністю «учитель початкових класів», запамяталася викладачам і одногрупникам як дівчина старанна, розумна, але й трохи дивакувата: цуралася вечірок і посиденьок з одногрупниками, відсторонено і здивовано, наче з іншого виміру, спостерігала за всім навкруги. А як хто звертався до неї із запитанням, то спершу підіймала очі до неба, наче там відповіді шукала. І посміхалася, наче захищалася. «Ідеальною училкою стане», перешіптувалися одногрупники.
Катерина вчителювання відклала.
Не журіться, попросила Марусю. Самі знаєте, не можу зараз.