Люко Дашвар
Биті є
Гоцик
Частина перша
Всевидяща дупа
Халепа тобі мама! кричала Гоцикові рідна ненька у далекому дитинстві, коли пацаня поспіхом змащувало збиті в кров коліна гарячою пилюкою і мчало до дірки у паркані друзяк доганяти. А тато без слів. Біля шпарини хоп! За шкірку і до свиней у загородку.
Сиди і думай, трясця матері!
Гоцик сопів ображено хвилини зо дві, штовхав поросят, що вони із цікавістю тикали пятаками малому в живіт, прикладався до їхньої миски з вареною морквою а повиздихайте! вмощувався у куті і мріяв: от виросте і встрягне в таку халепську халепу Нізащо не зупинять!
А як ти взнаєш, куди саме лупитися? питав Гоцика друг Бронька.
Дупою відчую відповідав упевнено.
Ох, та дупа невідємна складова української інтуїтивної прозорливості. Прямим нервом до серця. Як у грудях муляє, той же час у дупу пече, і не хочеш, підскочиш і Аби не в халепу. А Гоцик, як неньці вірити, тільки туди, зараза.
І ото варто було посеред ночі крастися на подвіря фермера Павки Козленка, давати Павковим собакам харчу, виймати з вигрібної ями гімна кіло, аби тим гімном на Козленкових воротах вивести «Паня падло». І так усе село знає смердить пихатий синочок колишнього голови колгоспу, що він нині сільраду окупував, без хабара і не потикайся! Школу на трояки, гульбанив пару років у столиці все казав: «В аграрному» а як виперли з тріском, тато з нього фермера зліпив. А хіба з гімна куля вийде?! Зібрав, сука, кукурудзу, оточив поле охороною, щоб односельці качани, що на ґрунті лишилися, не збирали. Та людям не те скіпка. Хай би сам ходив з мішком, збирав, так ні! Загнав трактора і переорав.
І навіщо тобі та халепа?! плакала ненька. Прикладала до Гоцикової побитої морди капустяне листя, коли Павка вирахував, чиїх то рук діло, і так зчепилися ледь розтягли.
Так, хай знає
Отепер точно проходу не дасть, сказав тато.
Ще хто кому буркнув Гоцик.
І якось навесні, якраз перед випускними шкільними іспитами, генделику «Марія Магдалина», коли пяний Павка Козленко Гоцикову однокласницю Тайку в кутку затиснув, знову вляпався До Козла і дівчини підійшов, мовляв, а хто тут у нас ледь не трахається у людей на очах під музику
Тайко, ти дурна? здивувався, побачивши конопату реготуху, що вона у школі сиділа за сусідньою партою, а тут супилася в куті, наче й сама не розуміла, що відбувається.
Вали звідси процідив Козел. Ми з Тайкою восени одружуємося.
Гоцик не звалив.
Не ходи за Козла, сказав дівчині впевнено. Краще вже за мене
Павка Козленко мовчки дістав ніж, пішов на Гоцика.
Гоцик напружився і зрозумів: на логіку і здоровий глузд покладатися марно. Тільки на дупу. Як дременув! Паня слідом. Добре, не порізав нікого по дорозі. На вулицю вискочив а нікого!
Гооцик! гаркнув, лють у вухах дзвенить.
Гоцик сидів на абрикосі, що вона застовбила собі місце поряд з «Марією Магдалиною» ще років тридцять тому, здичавіла, та родила й досі дрібне кисле. І цеї травневої пори уже приготувалася зеленими пуголовками плодів важка.
Гоцик зірвав зелену абрикосу, поцілив у Козла, плюнув йому на бошку і сказав:
Тобі чого?
Паня скакав козлом, брався лізти на деревину, Гоцик довбав його черевиком по руках, клацав дешевеньким мобільним знімав! іржав, аж кагал з «Марії Магдалини» вивалив на забаву подивитися.
Дурнуваті забавки урвалися несподівано.
Гоцик закінчив школу, уперся рогом не поїду нікуди! Мати в сльози: гроші збирала-мріяла, аби син вищу освіту отримав, філологом став. Тато бурчав: навіщо воно йому?! Хай краще помагає свиней вирощувати. Ох, ті свині! Якби не вони, так би й лишився у рідній Нехаївці.
Свиней Гоцик ненавидів з дитинства не один день з льохами у загородці просидів! тож перспектива залишитися їм на радість гризла серце: краще уже гайнути геть. Та за Сеймом, на хуторі, де цигани збирали металобрухт, варили самогон і тихцем коноплею приторговували, у стайні рома Петра пряли вухами Гоцикові улюбленці, що він до них бігав при першій-ліпшій нагоді, трійко доглянутих, граціозних коней. Лорд, Ванда і Кассіопея. Петро не бурчав, дозволяв хлопцеві і чистити коней, і випасати, і верхи А коли біля Ванди зявилося смішне чорне лоша, кволе і слабке, Гоцик з тиждень від нього не відходив, поки те не оклигало.
Переїжджай до нас на хутір, казав Петро. Хата порожня є, підправимо тобі її. Коней розводитимемо, продаватимемо Своїх заведеш.
Ото мрія! І залишився б, хай би батьки з інститутом і свиньми хоч показилися, та знову халепа на Гоцикову дупу. На Козленковому подвірї теж кінь зявився немолодий, сірої масті, очі сумні. Паня хвалився у карти виграв і, хоч коняка йому ні до чого, поставив біля «мерседеса» задля понту. Гоцик побачив умер!
Андалусієць, переповідав Петрові. Їй-богу! Лоб широкий, шия довга мязиста. Плечі з гарним нахилом. А грива ж яка
Звідки тут андалусійцю взятися? не повірив ром, та до Нехаївки поїхав на коняку глянути.
Наступної ночі сірий кінь зник з Паниного подвіря, залишивши по собі тільки зрізане сідло і купку навозу. Та нехаївці чесали язиками не про Пашчині волання, що півсела від них попросиналося до сходу, не про таємничих злодюжок і не про саму коняку. Найбільше всіх дивувало інше: як сірий кінь зміг тихо і беззвучно перестрибнути двометровий бетонний паркан Паниних володінь, бо ж не через ворота його вивели! Ворота відпадали: зсередини замикалися чудернацьким китайським замком, який без грюкоту і смиканини не підкорявся навіть хазяїну.