Тільки подумала, аж бачить: з-за хати на подвіря молода жінка йде.
Катя? роздивлялася, не приховуючи цікавості. Катю, ти?
Катерина зупинилася. Дивилася на Людмилу ошелешено, наче інше своє життя згадувала. Та така гарна стала! Тоненька, наче травинка, коси густі-хвилясті аж розкіш, лице як з ікони, коли все є на тому лиці і шкіра матово-молочна, і ніс витончений, і брови виразні, і вуста, та всю увагу забирають на себе невимовно сумні світлі очі. Та така, дідько, молода! Наче й не двадцять вісім вісімнадцять! «Я б подивилася на неї, коли б вона двійню виносила!» подумки психонула Людмила. Вище підсмикнула джинси на дебелій дупці.
Ти красивою стала! Чесно! А мене не впізнала? спитала обережно. Напружилася: ще памятала останню зустріч із подругою після пожежі у Шанівці. «Прощавай», сказала тоді Катерина, зачинивши перед носом подружки двері.
Упізнала, мяко усміхнулася Катерина. І чогось захотілося гукнути: Людка! Як колись.
Людмила так зраділа неочікуваній Катерининій привітності, аж видихнула з полегшенням:
Ото біда! Хочеш казати «Людка», то й кажи! Чи ми чужі? Все дитинство нерозлучні були.
А ти чого тут? спитала Катерина.
А ти не знаєш? У вас тут надзвичайна подія!
Не виходила сьогодні з двору. Тітці Раїсі геть погано. Я вночі навіть для неї одну траву відшукати намагалася, та все марно. Значить, до похорону слід готуватися.
Людмила пожвавішала, наче новина про те, що бідолашній Раїсі недовго залишилося, неабияк тішила.
Так ти усе ясно бачиш, Катю! Аж страх бере!
Не бійся, Людко.
От легко тобі казати! А я боюся! Так сильно боюся, аж ригаю іноді! Чесно!
І чого боїшся?
Один козел примушує мене до цього Коротше кажучи, щоби я з ним трахалася. І він до дідька впливовий: просто так послати його під три чорти не вийде. А в мене ж сімя! Чоловік, сини. Та й, якщо вже чесно, гидую я зі старим! Допоможи, подружко!
Усім допомагаю, чим можу.
Оце гарно! Оце діло!
Людмила заметушилася, стрільнула очима: нікого поблизу нема?
Чуєш, Катю! А давай до хати зайдемо, бо щось я ніби замерзла! збрехала.
На чепурній кухні швидко дістала клаптик старої квитанції за газ, що завалялася у кишені, ручку.
Я тобі на папері прізвище і посаду покидька напишу, а ти наворожи, щоби те падло вже сконало.
Людко! Не займаюся я таким!
Добре! Хай живе, але щоби посаду втратив. Бо при посаді він і з інвалідного візка мене тероризуватиме. А от коли дадуть копняка під зад, отоді я йому все пригадаю!
Людмила швидко написала прізвище і посаду свекра, поклала папірчик на стіл, насторожено глянула на Катерину: стояла біля столу, закинула голову вверх, очима у стелю так, наче й немає зовсім стелі, лиш небеса. А Катеринині думки, як і очі, туди і спрямовані, до небес. «Чи вже ворожить?» Людмила напружилася. Підсунула папірчик ближче до Катерини.
Кать, чуєш! Я ж не на халяву! прошепотіла. Гроші заплачу, як тільки цей результат буде.
Катерина повернулася до Людмили і раптом усміхнулася так незрозуміло і дивно: хоч як нагороду розцінюй, хоч як ляпас.
Та чесно! запевнила Людмила.
Вже хотіла додати, що може сьогодні ж змотатися додому, у Килимівку, по аванс, та знадвору хтось застукав у хвіртку.
Люсь! Ти тут? почула голос Стаськи.
* * *Стаська не наважилася заходити на подвіря, біля якого вони з Улянкою опинилися напередодні вночі. Стовбичила на вулиці, заглядала у двір через невисокий паркан. Усміхалася: диво таки сталося! Хоч і не вдалося поворожити вночі, результат отримала. Не тільки привернула увагу Тараса, а й поспілкувалася з ним. Хіба він після цього Стаську забуде?.. Та це ж геть неможливо!
Витягнула шию: цікаво, про що хлопець із Люсею говоритиме?..
Тарас чекав на сільрадівську юристку посеред двору. Роззирався, крутив у руці ключі від «тойоти». Людмила не одразу вийшла, здивовано знизала плечима, побачивши Тараса: а ти тут якого біса?
Тут же колись Сашко жив, так? Мій Серьога з ним товаришував раптом мовив Тарас.
Ми усі тут колись жили, тільки ти тоді геть малим був, відповіла Людмила.
Не таким уже й малим! У перший клас пішов, коли Шанівка згоріла.
Людмила око примружила, глянула на Тараса з досадою: від такого важливого діла відірвав, трясця матері!
Тарасе! Ти отут нащо?! гукнула сердито. Спогадами ділитися?