Людмила око примружила, глянула на Тараса з досадою: від такого важливого діла відірвав, трясця матері!
Тарасе! Ти отут нащо?! гукнула сердито. Спогадами ділитися?
Тарас головою мотнув: аби ж!
Ходи ближче, відповів. Коли Людмила підійшла, мовив тихо: Мамка мене до Петра послала, та він нині як іноді мобільний звязок у Килимівці недоступний. Оце рішив тобі все розповісти.
Людмила відчула, як руки, ноги, хребет і навіть язик у роті стали холодними.
З малими щось? прошепотіла.
Та ні! З цим Із суддею! Свекром твоїм.
Людмила вухам не повірила! Зиркнула на Тараса з підозрою, думки метушаться. Та хіба? Вона онде тільки-но старому пердуну фатальних проблем замовила, а вони на нього вже і звалилися?.. Невже помер?! Оце була би радість!
Що з ним? мовила обережно.
Під ранок на обїзній неподалік райцентру знайшли його «лексус» помятий. І чоловіка збитого.
Свекра хтось збив? заплуталася Людмила.
Ніхто його не збивав. Суддівський «лексус» збив дядька. Його до лікарні доправили. А суддю знайти не можуть. Дзвонять йому, але він не відповідає. Оце все мамка і звеліла Петрові переказати.
А мамка твоя звідки дізналася?
З району їй хтось подзвонив. З поліції. Попросили Петра попередити по-тихому. Типу не дзвонити, а особисто з ним поспілкуватися. Мамка до вас, а ви з Петром вже на Шанівку дременули.
Гім-мно собаче прошепотіла Людмила. Оце ми діждали «радості»
Реально нефартовий день для Петра.
Людмила глянула на Тараса насторожено.
Не кажи ж нікому!
До вечора однаково всі знатимуть. Особливо якщо той дядько помре.
Людмила завмерла, дивилася крізь Тараса. «Катька, певно, вже знала про свекра, коли я прийшла, плигали думки. І хіба я тепер маю їй платити? Чи заплатити, аби вона добила своїми ворожіннями покидька, де б він зараз не був? Чи таки не платити? Ой Оце мені є над чим думати»
А куди ж старий подівся? ледь не ляпнула «козел», та вчасно відкоригувала фразу.
Відповіді не чекала. Зірвалася: швидко йшла з двору. Вискочила на вулицю, смикнула молодшу сестру: зі мною ходи! Не бачила, як Стаську на шмаття рве: за Людмилою йде, до обійстя озирається, щоби на Тараса ще хоч раз глянути. Він чому на відьминому подвірї залишився?
* * *Тарас впустив ключі від «тойоти». Вже збирався йти з чужого обійстя за сільрадівською юристкою услід, крутонув на пальці кільце з ключами, кільце зірвалося з пальця, ключі дзень! І відлетіли до ґанку.
«Добре, що ніхто не бачить», подумав. Не любив на людях демонструвати рухи, які ще давалися йому важко. Ходив без кульгання. Ніхто б і не здогадався, що на протезі. А от присісти не міг. І нахилятися без напруги ще не навчився.
Ступив крок до ґанку і побачив у отворі прочинених дверей дівчину: тоненьку, сумнооку «Хіба у Сашка була сестра?..» спробував пригадати.
Дівчина усміхнулася, легко спустилася з ґанку, підняла ключі. Простягнула їх Тарасові. Знітився чогось, ключі взяв, та все не міг відірвати очей від незнайомки. Війнула косами і нема. Не встиг навіть «дякую» сказати. Хто така?..
Петро Нечитайло страшенно хотів спати. Тупцював біля ями, яка вже давненько стала могилою невідомій людині, мріяв тільки про одне: хоч би швидше до місця злочину дісталася слідчо-оперативна група з району. Він членам СОГ картину докладно опише, бо у Петра все по поличках. Про те, що учора до ночі пиячив із татом-суддею, не скаже. І про те, що уклався ближче до півночі, а висмикнули із постелі ще до шостої. Отак почне: о 6:40 ранку отримав анонімний сигнал про закопане людське тіло, одразу відреагував, тобто виїхав на місце ймовірного злочину. 6:50 вїхав у Шанівку. 7:00 вже був у садку, де анонімний сигнал підтвердився, бо Петро знайшов несвіже мертве тіло. 7:20 зателефонував до райвідділу, повідомив про злочин. Огородив місце злочину смугастою стрічкою і власною персоною забезпечив недопущення до нього сторонніх осіб. Паралельно з допомогою свідомих громадян з числа власної родини провів ретельне опитування місцевого населення для отримання інформації, яка могла би допомогти слідству. І от тепер Дві години поспіль, бо на годиннику вже девята ранку, геть нічого не робить, а лише все чекає і чекає на ту СОГ, а вона наче не на авто, а на кривій коняці сюди їде-їде, бо ніяк доїхати не може!
Дідько, а звідки я анонімний сигнал отримав? згадав про проблему. За усією тією метушнею забув про головне. Забігав навколо ями. Думай, Петре, думай!