Такий же хрест височів на куполі церкви у далекому Рогатині
А чи було насправді: яблуневі сади, поля пшениці, тиха річка Липа, лелеки над нею і постарілі батько з матірю у дворі будинку. Прощалися вони зі Степаном, зібраним у далеку дорогу. Допомагали йому зашити золоті монети в пояс споряджати вози Низько кланялися, благословляли, сльози проливали Дивились услід її судженому
Годинник на столі султана пересипав невтомно золотий пісок. Ахмед-паша сидів на шовковій подушці перед падишахом, який знервовано ходив по кімнаті. Нарешті трохи заспокоївся.
Моє серце полонила християнська невільниця незвичайної краси й розуму, сказав. Як вищий охоронець Корану не хочу переступати святих заповітів його та силою брати її.
Візир не міг приховати здивування:
Тобі, о Великий Падишаху, посміла відмовити рабиня у твоїй спальні? Такого я ще не памятаю. Покарай її!
За що карати? похитав головою Сулейман. Вона така дивовижна Я такої ще не зустрічав. Вивчала мови, науки, поезію З нею приємно говорити. Вона розумніша за багатьох моїх улемів І їй же всього сімнадцять років!
Справа жінки народжувати дітей, а не поезія, о Великий султане спокійно вже вів бесіду царедворець. Я можу порадити ліки від цієї солодкої отрути
Які ж вони?
Візьми її силою! Утамуй свою пристрасть. І ця рабиня стане такою ж, як усі інші. Ніхто не посміє що-небудь сказати Падишаху.
І султан твердо відмовив:
Ні! Прошу тебе освяти її серце благочестивою вірою Пророка. Нехай вона прийме нашу віру!
Мовчки схилився в шанобливому поклоні Ахмед-паша.
Настя бавилася з Мустафою. Тепер уже дівчина була вдягнена, як пані. І за нею туди-сюди ходили дві служниці одна біла, одна чорна. І нове становище не змінило Настю та її взаємини з маленьким хлопчиком раділи одне одному й пустували, на замішання свити царевича. Ось і зараз грали в хованки. Мустафа знайшов Роксолану за деревом, вона, сміючись, побігла від нього, а він за нею. Раптом зачепився за коріння і впав. Забив коліно. Боляче було хлопчикові, але він тримався, не смів плакати. Роксолана кинулася до нього, подула на ранку, приголубила, щиро розділила його біль він заплакав у неї на руках, обнявши дівчину.
Саме тут перед ними зявився суворий і неприступний Ахмед-паша. Цього разу він уклонився і перед царевичем, і перед Настею, привітав їх, а згодом сказав:
Негоже спадкоємцю престолу сльози лити і шукати жалості у жінки. Ти чоловік роду Османів, великих воїнів і завойовників!
Він же ще дитина! не втрималася Настя. Йому ж боляче!
Ахмед-паша потемнів від цих слів, і сказав:
Дозволь, о, спадкоємцю престолу, поговорити з Хюррем. Будь ласка, залиш нас. Тебе віднесуть у палати. Там лікар огляне твоє божественне коліно.
Не піду! несподівано заявив Мустафа. Він уже оговтався і ще міцніше обійняв Настю. Хочу бути з Роксоланою!
Ахмед-паша здивовано замовк. Неподалік застигли слуги Мустафи з лектикою, готові віднести хлопчика.
Нарешті Ахмед-паша, зітхнувши, ще раз уклонився Насті:
О Хюррем! Ціную твоє добре серце, але в кожній країні свої звичаї. Тобі, на яку схилив свою правицю наймогутніший із султанів, слід було б звикнути до життя та законів нашого народу. Прийняти віру нашого Пророка. Багато нових і прекрасних стежок на щастя відкрилися б перед тобою.
Роксолана всміхнулася:
Я глибоко поважаю звичаї та культуру вашого стародавнього народу. Але хіба для цього потрібно відрікатися від Бога?
Ахмед-паша випростався, не став більше вмовляти. Сказав із повагою:
Я передаю тобі побажання нашого повелителя Сулеймана. Це він прислав мене до тебе. Думаю, що і царевич попросить тебе про те ж.
Мустафа схилився до Насті.
Прошу тебе, Роксолано! Хіба ти не знаєш, що пророк Магомет наймогутніший і найсправедливіший?
Але Настя похитала головою:
Хіба можна порівнювати богів різних народів І наш Бог Христос могутній і справедливий Він усе бачить і все чує І знаєш, Мустафо, він може пробачити нам, грішним, будь-який гріх, якщо бачить покаяння Але є один гріх, який він нікому і ніколи не пробачить Знаєш, який?
Який же? запитав хлопчик, забувши про коліно.
Боговідступництво! Тому що це зрада.
Замовк Мустафа, обдумуючи ці слова. Мовчав і Ахмед-паша, важко дивлячись на Роксолану він уже зрозумів, що ця жінка справді відрізнялася від усіх.